12-ТА РІЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ КИЇВСЬКОГО ДІАЛОГУ

Вивчала славістику і східноєвропейську історію в Берліні, Москві, Відні та Мюнхені. В 1987 р. отримала диплом магістра з цієї спеціальності. З 1987 по 2000 рр. працювала  перекладачем, керувала проектами на багатьох підприємствах і разом з тим отримала багаторічний досвід в Білорусі, Росії, Узбекистані та Індонезії. Тісну співпрацю з Фондом Конрада Аденауера почала у 1994 р. З 2000 до 2005 рр. була головою представництва Фонду в Санкт Петербурзі, її було призначено також регіональною представницею Фонду в Північно-східній Росії. Пізніше перейшла до центрального офісу Фонду Аденауера в Берліні і відповідала спочатку за регіон Центральної та Східної Європи (2005-2008), а згодом головою відділення внутрішніх програм фонду (2008-2012). З липня 2012  р. Габріель Бауманн головує в представництві Фонду Аденауера в Україні.

Депутат німецького Бундестагу, член партії Зелених з 1980 р. Спікер під час першої каденції фракції Зелених в німецькому парламенті разом з Петрою Келлі та Отто Шіли. З 1983 р. член німецького Бундестагу, в тому числі й член бременської громади та прес-секретар Зелених у м. Бремен. В уряді червоно-зелених в 1998-2005 рр. займала посаду комісара з питань міграції, біженців та інтеграції, з 2002 р. - парламентського держсекретаря Федерального міністерства у справах сім'ї. З 2005 р. - член Комітету закордонних справ. До основних сфер діяльності пані Бек в сфері зовнішньої політики належить Східна та Південно-Східна Європа. Марілуїзе є спікером з питань Східної Європи партії Альянс 90 / Зелені в Бундестазі, членом Парламентської Асамблеї Ради Європи (група «Альянс лібералів і демократів за Європу" (ALDE)), заступником члена Парламентської асамблеї ОБСЄ та головою німецько-боснійської парламентської групи Бундестагу.

Доктор філософських наук, виконавчий директор Міжнародного фонду Відродження. Навчався на філософському факультеті Київського університету ім. Т.Шевченка. Працював доцентом при альма-матер та у Національному Університеті “Києво-Могилянська академія”. У 1993-1998 рр. обіймав посаду головного редактора журналу “Політична думка” та був президентом Українського філософського фонду. Автор та співавтор численних наукових працьта наукових статей з філософії та політичних наук.

Керівник напрямку Східна Європа і Міжнародні справи, відділ роботи з громадськістю в METRO GROUP в Дюссельдорфі. До приходу в компанію в 2013 р. була особистим помічником колишнього президента Парламентської асамблеї НАТО та депутата Бундестагу Карла Ламерса. Перед тим працювала в міністерстві закордонних справ консультантом тогочасного координатора німецько-російських міжгрумадських відносин, депутата Бундестагу Андреаса Шокенхоффа. З 2008 по 2010 рр. була запрошеним викладачем з міжнародних відносин в Уральському державному університеті Єкатеринбурга в рамках лекторської програми Фонду Роберта Боша. Крім цього працювала в Європейської Комісії в Казахстані та в Департаменті міжнародної політики при університеті Гельмута Шмідта в Гамбурзі. Івонн Болов вивчала політичні науки і європейські дослідження в університеті Гамбурга. Івонн є членом правління Німецько-Українського Форуму.

Комісар ЄС з питань розширення та політики сусідства та керівник Групи підтримки України при Європейській комісії. До цього був радником для новоствореної Спеціальної Комісії з Греції (TFGR) (2011-15 рр.), начальником відділу, який відповідав за оборону, повітроплавну і морську промисловість (2010-11 рр.), начальником відділу Головного управління з питань підприємництва та промисловості, де відповідав за загальну політичну координацію, відносини з державами-членами і Радою Європи, а також за програму конкурентоспроможності та інновації (2005-10 рр.). До того працював журналістом і редактором кількох німецьких газет. Вагнер є автором і редактором чотирьох книг і багатьох статей з таких питань, як міжнародна, зовнішня та промислова політика ЄС. Отримав ступінь мастера і доктора філософії в галузі політології, історії та психології у Фрайбурзькому університеті.

Голова фракції Зелених/Європейський вільний альянс в Європарламенті. Для життя Ребекки Хармс визначильною була боротьба проти атомної енергії: В 1977р. кваліфікована садівниця брала участь у створенні громадської ініціативи проти центру утилізації відходів виробництва атомної енергетики Ґорлебен (Gorleben). Протягом багатьох років була в правлінні цієї ініціативи. З 1984р. асистентка своєї подруги з Вендланду, Ундін фон Блоттнітц, в Європарламенті. Разом зі своєю подругою відкрила для себе Європу і політичні партії зеленого спрямування. У 1994 р. була кандидатом в депутати від «Зелених»  до Ляндтаґу Нижньої Саксонії, у 1998р. очолила там фракцію Зелених. З 1998р. є також членом Національної партійної ради «Союз 90/Зелені». В 2004р. була обрана до Європарламенту. З 2009р. голова фракції Зелені/Європейський вільний альянс. Як голова фракції має справу з усіма актуальними питаннями з європолітики, на даний момент особливо із єврокризою. Крім того вона  співпрацює у Комітеті з питань промисловості, досліджень та енергетики, Комітеті з питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я і продовольчої безпеки та Комітету з рибальства. Питання, з якими вона має справу, стосуються в першу чергу енергетичної політики, досліджень, ядерної політики, зміни клімату, охорони довкілля та захисту прав споживачів, безпеки харчових продуктів і політики в сфері рибальства. Також є членом міжпарламентської делегації – Європейський парламент та Україна.

Член Несторівської групи, яка займається розробкою стратегії розвитку України. Вивчав політологію в Україні та США, викладає в Києво-Могилянській бізнес школі. У 2007 р. Глібовицький заснував консалтингову фірму pro.mova, яка спеціалізується на розробці стратегій і маркетингу для НУО, міжнародних організацій, бізнесу та політики. У минулому Євген працював в медіа індустрії. Протягом своєї кар'єри правював для національних та міжнародних телеканалів, радіо і газет, таких як 1+1, BBC,  Ukrainian Weekly та Ехо Москви.

Депутат міської ради Рубіжного. Вивчав психологію в Національному університеті ім. Шевченка. Працював податковій інспекції. З 2005 р. почав займатися в громадянською діяльністю. У 2009 році Денисенко був співробітником депутата Луганської міської ради. У 2011 р. заснував інформаційний портал tribun.com.ua. З 2014 р. працює консультантом для двох губернаторів Луганської області.

Депутат Бундестагу, Спеціальний представник федерального уряду під час головування в ОБСЄ, координатор міжгромадського співробітництва з Росією, Центральною Азією та країнами Східного Партнерства, в період з листопада 2005 по жовтень 2009 року: державний міністр в Міністерстві закордонних справ. З 2002 по 2006 рр. (березень): координатор німецько-російського міжгромадського співробітництва. Голова Німецько-болгарська депутатської групи і член комітету в закордонних справах Бундестагу Німеччини. З жовтня 2009 р. по грудень 2013 р. Ерлер був заступником голови парламентської групи СДП. З 1998 по 2005 рр. він був заступником голови парламентської фракції СДПН (закордонні справи, оборона, прав людини). Після закінчення школи в 1963 році в Берліні Ерлер вивчав історію слов'янських мов і політологію у Вільному університеті Берліна і в університеті Альберта Людвіга у Фрайбурзі, по закінченню якого в 1967 р. -му склав державний іспит. З 1968 по 1969 рр. він працював редактором у видавництві, потім до 1979 р. працював науковим співробітником кафедри історії Східної Європи в Університеті Фрайбурга. З 1980 по 1987 рр. працював директором видавництва у Фрайбурзі.

Народився в 1951 р. в Еденкобені (Пфальц), вивчав соціальну науку, економіку та історію в Гейдельберзі та Бремені. Паралельно брав участь в студентському русі та в діяльності позапарламентської опозиції. Після закінчення навчання працював викладачем в університеті Бремена та доцентом в галузі освіти для дорослих. В 1980 р. заснував журнал "Сучасний час" й працював в якості редактора. В 1982 р. Ральф Фюкс приєднався до партії Зелених, був науковим співробітником фракції Зелених в Бремені, а з 1985 р. по 1989 р. – став депутатом та главою фракції. В 1989/90 рр. був обраний співголовою федерального правління Зелених. У 1991 р. Фюкс повернувся в Бремен й був обраний сенатором з питань міського розвитку та навколишнього середовища, а також заступником мера м. Бремена при коаліції "СВІТЛОФОР" - перша коаліція Зелених, СДП і ВДП у Федеративній Республіці. З 1996 р. Ральф Фюкс керує фондом ім. Генріха Бьолля - з 2002 р. разом з Барбарою Унмюсіг. Він відповідає за внутрішню та зовнішню політику Фонду, а також за політику безпеки, питання Європи та Північної Америки. Ральф Фюкс публікується в знатних німецьких щоденних та щотижневих газетах, в міжнародних політичних журналах й інтернет-виданнях. У лютому 2013 р. була опублікована його книга "Мудро зростати - Зелена революція". 

Експерт з питань Східної Європи, історик. З 1990 по 1996 рр. вивчав історію Східної Європи, а також славістику та економіку в Майнці. Із вересня 2001 р. - науковий співробітник Центру гуманітарних досліджень Історії та культури Центральної та Східної Європи (GWZO) в університеті м.Лейпциг, де в рамках проекту «Візуальні та історичні культури Центральної та Східної Європи в процесі державної та суспільної модернізації з 1918 року" (керівник: проф.док. Стефан Тробст) курує дослідження на тему державної символіки, національного формування і культури пам'яті в Україні в 20 столітті. Вільфрід Їльге протягом кількох років жив і проводив дослідження в Україні. Він опублікував багато робіт із сучасної історії, політики, формування державності та культури пам'яті в України. З 2005 р. є членом правління німецько-української ініціативи "Київський Діалог", з 2006 по 2009 рр. був членом журі німецько-польсько-українсько-білоруської програми "Партнерство для суспільних ініціатив: Німеччина-Польща-Україна/Білорусь", яка відбувається за сприяння Фонду Роберта Боша, Фонду Стефана Баторія та Фонду ПАУСІ. З 2016 р. співробітник програм центру Роберта Боша  щодо дослідження Центральної та Східної Європи, Росії та Центральної Азії при Німецькому товаристві з міжнародних відносин.

Заступник виконавчого директора Міжнародного фонду „Відродження“. Один із ключових українських експертів з питань європейської інтеграції та міжнародного торгівельного права. Вивчав право і державне управління в Україні і Польщі. Працював в ряді українських міністерств, серед яких Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство Юстиції. Качка був членом української делегації на переговорах щодо Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, та є співавтором її тексту. Тарас Качка був виконавчим директором Українського Кризового Медіа Центру та Бізнес-Омбудсменом при Державній Фіскальний Службі, а в 2014-2015 рр. президентом Американської торгової палати в Україні.

Начальник відділу Східної і Південної Європи і Кавказу при Фонді ім. Гайнріха Бьолля в Берліні. Вивчав історію Східної Європи і слов'янськy літературy в Тюбінгені, Берліні та Волгограді. Працює в Фонді ім. Гайнріха Бьолля починаючи з 1995 р. У 2002 - 2008 рр. був директором Південно-Кавказького регіонального бюро фонду ім. Гайнріха Бьолля в Тбілісі, Грузія. Автор публікацій: «Довгий шлях до громадянського суспільства» (Кавказ, 2009 р.), «Етнонаціоналізм і державне будівництво: приклад Грузії та Абхазії», «Роль неурядових організацій у вирішенні конфліктів на південному Кавказі» (2007 р.), «Неурядові організації між запобіганням криз та політикою безпеки» (Вісбаден, 2007 р.), «Діаспора, Нафта і Троянди. Внутрішньополітичний розвиток у Вірменії, Азербайджані та Грузії» (2004 р.).

Керівник проекту, Фонд Фрідріха Науманна за Свободу в Україні та Білорусі. Навчалася у Фрайбурзі, працювала в окружному суді міста Дюссельдорф у Німеччині, отримала диплом магістра економічного та публічного міжнародного права в Утрехтському університеті у Нідерландах. Раніше була менеджером проектів у Німецькому товаристві міжнародного співробітництва (GIZ) в Німеччині, працювала над міжнародними проектами здійснення реформ у правовій та юридичній сфері. Професійний досвід здобувала у московському представництві Дойче Банк на посаді виконавчого ассистента голови Ради директорів і в Бюро з питань демократичних інститутів та прав людини при ОБСЄ у Варшаві на посаді експерта з верховенства права.

Журналіст, публіцист і політик. У 2014 р. був обраний до українського парламенту і є членом Комітету з питань боротьби з корупцією. З 2000 по 2014 рр. працював для найбільшої української інтернет-газети "Українська правда" і спеціалізувався на журналістських розслідувань в галузях корупції і політики. Він був задіяний у таких політичних кампаніях,  як "Стоп Цензурі!" і "Чесно", які адвокатували більшу прозорість в парламенті. За свою активність і журналістську роботу Лещенко отримав кілька нагород: у 2011 році як кращий журналіст серед країн Східного Партнерства, а у 2013 р. приз за журналістику від норвезького фонду Фрітт Орд і німецького фонду Цайт. У 2013-2014 рр. проходив стажування у Національному фонді за демократію, а пізніше в 2014 р. був нагороджений  відзнакою за внесок у Демократію від НДІ. Сергій є автором двох книг: "Американська сага Павла Лазаренка" і "Синдром Межигір"я Віктора Януковича", в яких описані корупційні справи колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка і екс-президента Віктора Януковича. З 2015 р. викладає журналістику в Українському Католицького Університету у Львові.

Голова правління громадської організації “Центр Громадянських Свобод”, діяльність якої спрямована на підтримку демократичного розвитку та дотримання прав людини в Україні та країнах пострадянського простору. Член кількох робочих груп, що беруть участь у розробці законодавства, в тому числі, для приведення законодавства України у відповідність із міжнародними зобов'язаннями України в галузі прав людини. Член Консультативної ради при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Матвійчук є автором публікацій на теми, пов’язані із правами людини. Зокрема, співавтором щорічної доповіді з моніторингу політичних переслідувань громадянського суспільства в Україні. Олександра Матвійчук координує громадянську ініціативу Євромайдан SOS, яка була створена після насильницького розгону мирної демонстрації на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 р. Протягом подій Євромайдану волонтери ініціативи працювали в цілодобовому режимі для забезпечення правової та іншої допомоги для переслідуваних учасників протесту по всій Україні. На даний час Євромайдан SOS продовжує свою роботу щодо документування порушень прав людини та воєнних злочинів в Криму та на Сході України.

Журналіст, з 2014 р. ведучий щотижневої програми "Донбас. Реалії" на Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода. З 2000 по 2008 р. навчався в Донецькому національному університеті, в тому числі на політології. З 2003 по 2014 р. був головним редактором інформаційного агентства "Новини Донбасу". З 2004 р. Олексій є головою громадської організації "Донецький Інститут інформації". У 2014 р. "Репортери без кордонів" включили Олексія за його журналістську діяльність  до списку "100 Інформаційних Героїв". У 2014 р. Олексій виграв "Міжнародну премію свободи преси (IPFA)" від "Канадських журналістів за свободу слова (CJFE)".

Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі, спів-ініціатор "ProZorro", інтернет-системи для проведення державних закупівель. Вивчав економіку в Київському Національному Університеті ім. Шевченка, який закінчив з відзнакою. З 2004 по 2006 рр. він працював в якості аналітика по злиттю і поглинанням у компанії "Golden Gate Business". У 2006—2010 рр. працював у інвесткомпанії Dragon Capital, де обіймав посаду віце-президента, а потім директора інвестиційно-банківського департаменту. У 2010 р. став керуючим директором українського офісу фонду Icon Private Equity, а з 2011 р. був керуючим партнером самого фонду.

Народився у Львівській області, закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. З 1986 по 1989 рр. був лідер молодіжної організації в Червонограді. З 1989 по 1991 рр. навчався в Київському інституті політології і соціального управління. З 1991 р. і до цих пір в приватному бізнесі. У травні 2014 став членом партії Громадянська позиція, а у квітні 2015 р. членом координаційної ради партії. У травні 2016 року обраний головою Київської обласної організації Громадянської позиції.

Керівник відділу регіонального та місцевого розвитку та децентралізації влади при делегації Європейського союзу в Україні (Київ). 2005-2009 рр. - науковий співробітник, відділ культури й країнознавства, університет Тріра. 2004-2005 рр. - стипендіат програми Карла Шміда при Міжнародній організації праці, Женева. 2003-2004 рр. -  навчання, магістер «Європейських студій», університет Тюбінгена. 1997-2003 рр. вивчав географію, політологію та право, Філіппс-університет Марбург та Московський державний університету ім. Ломоносова. 1996-1997 рр. миротворець, соціальний центр католицької церкви Святого сімейства, Калінінград.

Консультант групи підтримки України при Європейській Комісії та глава відділу юстиції та внутрішніх справ (в тому числі по боротьбі з корупцією). Раніше він був керівником Цільової групи з питань нелегальної міграції, Генеральний директорат внутрішніх справ Європейської комісії. Крім того, д-р Франк Пауль очолював різні підрозділи, пов'язані з питанями Шенгену. Будучи виходцем з юридичної служби Комісії, він в 1998 р. долучився до роботи "Start-Up" відділу юстиції та внутрішніх справ Генерального секретаріату Європейської комісії. Д-р Пауль отримав як лінгвістичну, так і юридичну освіту та докторську ступінь в сфері права при Університеті Пассау (Німеччина) в 1993 р. 

Андрій Портнов, історик сучасної України. Портнов закінчив університети в Дніпрі (магістр історії) і в Варшаві (магістр культурології). Він захистив докторську дисертацію в 2005 р. в iнституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. Андрій Портнов є ініціатором Берлінсько- Бранденбурзької yкраїнської ініціативи, гостем ректора у науковій гімназії в Берліні й членом форуму трансрегіональних досліджень. Андрій Портнов спеціалізується на інтелектуальній історії, історіографії, геноциді та дослідженні пам'яті в Східній і Центральній Європі. З 2012 р. він працює в університеті Гумбольдта в Берліні як запрошений професор. Він є одним із засновників і співредакторів українського інтелектуального веб-порталу www.historians.in.ua. У 2007-2011 рр. Андрій Портнов працював професором в університетах Кембриджа, Гельсінкі й Вільнюса, а також в Центрі дослідження Голокосту та геноциду в Амстердамі та Центрі Centre d'études des mondes russe, caucasien et centre-européen (CERCEC ) в Парижі. З 2006-2010 рр. він був головним редактором фахового журналу "Україна Модерна".

Керівник Відділу з питань України, МЗС ФРН, Берлін. Навчався на факультеті історії та романістики в Боннському університеті. В 1987 р. розпочав роботу в Міністерстві закордонних справ Німеччини. З 1989-1992 рр. працював в Посольстві Мексики. З 1992-1995 рр. Посол в Мінську. З 1995-1997 рр. очолив Федеральне міністерство закордонних справ у Бонні (Відділ економічного співробітництва з RUS, UKR, BLR). З 1997-2000 рр. Постійний представник, Посольство Бейрут. З 2000-2001 рр. заступник глави реферату по «міжнародних конференціях», МЗС Німеччини. З 2001-2003 pp. заступник начальника реферату по Африці­ МЗС Німеччини. З 2003-2004 рр. заступник політичного директора, Управління Спеціального представника Генерального секретаря, Місія Організації Об'єднаних Націй в Косово.  З 2004-2007 рр. Постійний представник / начальник відділу політики, Посольство Київ. З 2007-2010 рр. керівник департаменту Центральної Азії та Південного Кавказу, Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини, 2010-2014 рр. Посольство в Сеулі, Посол / Постійний представник.  З травня 2014 р. - глава Цільової групи по Україні, МЗС Німеччини. 

З 2005 р. експерт, а з 2007 р. і викладач Інституту політичної освіти. Співзасновник політичного об"єднання "Сила людей". У 2005 р. працював у Міжнародному фонді "Відродження", де обіймав посаду менеджера програми розвитку громадянського суспільства з виборчих проектів. У 2005-2006 рр. Олександр Солонтай був на громадських засадах консультантом депутата Верховної Ради. У 2002 р. був обраний до міської ради в Ужгороді і обіймав там посаду до 2006 р.. У 2006 р. Олександр був обраний до Обласної Ради і пропрацював там до 2010 р.. Солонтай є автором, співавтором і редактором декількох книг і публікацій з питань місцевих органів влади і громадянського суспільства.

Керує офісом Німецької спілки східноєвропейських студій з 2014 р. Раніше вона працювала в якості наукового співробітника в науково-дослідницькому центрі з вивчення Східної Європи при Бременського університету, як керівник програми Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє», а також виконавчим директор Берлінської Вищої школа мусульманських культур. Працювала в Вільному університеті Берліна.

Народився у Швейцарії, є випускником юридичного факультету Університету Фрібурга зі ступенем Магістра (LL.M) в 2000 р., потім в 2005 р. закінчив факультет права і кримінального права людини в Королівському коледжі університету Абердіна зі ступенем магістра по праву (LL.M). Служив офіцером у швейцарській армії, в тому в якості регіонального командувача групи підтримки швейцарської штаб-квартири для ОБСЄ в північній Боснії і Герцеговині. Також працював у місії ОБСЄ в Косово, був учасником Тимчасової міжнародної присутності в Хевроні, також якості глави прав людини та гендерних питань для ЄС верховенства закону в Косово місії EULEX, займав різні посади на Балканах і в Східній Європі. Був завідувачем і старшим радником Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин. З 14 квітня 2014 р. заступник Голови спеціальної моніторингової місії в Україні.

Професор, спеціалізувався на державному управлінні та адміністративних науках в Гамбурзі (1981 по 1989 рр.). Обіймав посади директора сенату в Гамбурзі (1990 по 1994 рр.) та державного секретаря в Саксонії-Ангальт (1994 по 2002 рр.). Він консультує уряди і органи державної влади в Східній Європі з питань модернізації і реформування державного управління. З 2006 р. працює в Україні в GIZ. Дітер Шіманке представляє Німеччину в органах Міжнародного Інституту Адміністративних Наук (МІС) в Брюсселі, а також є головою Товариства програмних досліджень (GPP).

Директорка «Європейського обміну». Вивчала славістику та історію в Тюбінґені та Мюнхені. З 1992 по 1995 рр. була директоркою неурядової організації «Німецько-Російський Обмін» у Санкт-Петербурзі, займалася створенням мережі центрів підтримки НУО в регіонах, програмами обміну для молоді, активістів правозахисного руху та журналістів. З 1997 по 2006 рр. обіймала посаду директорки неурядової організації «Німецько-Російський Обмін» у Берліні. З 2006 р. – голова неурядової організації «Європейський Обмін» у Берліні. Член правління Об’єднання «Права людини в Білорусії», член фундації Гайнріха Бьолля.

Почесний професор, публіцист, німецький історик з питань Східної Європи, спеціалізується на історії російського модернізму і сталінізму, російської діаспори і дисидентського руху, культурній історії міст Східної Європи, теоретичних проблемах історичної повісті. У 1990 р. Шльогель очолив новостворену кафедру історії Східної Європи в Університеті Констанц, а в 1995 р. став професором з історії Східної Європи в новоствореному (1991 р.) Європейському університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері, де він працював аж до своєї емеритури в 2013 р. До його викладацької та наукової діяльності належать численні стипендії та стажування: у Ленінграді 1987 р. (від DFG), в США 1986, 1988 рр. (від German Marshall Fund), старший науковий співробітник в колегіумі в Будапешті 2000/2001 рр., в 2002 р. запрошений науковий співробітник коледжу Святого Антонія в Оксфорді, стипендіат Історичного коледжу в Мюнхені 2005/2006 рр., науковий співробітник Шведського Колегіуму перспективних соціальних досліджень (SCASS) в Упсалі 2006/2007 рр., співробітник Інституту передових досліджень Берліні 2010/2011 рр., стипебдіат фонду Карла Фрідріха фон Сіменса в Мюнхені 2013/2014 рр., старший науковий співробітник Міжнародного дослідницького центру культурних дослідженнь (IFK) Відень, 2015 р.