«Допомагати за будь-яких умов!» Як змінилось життя громадських організацій під час війни? Історії партнерів Київського Діалогу

«Не залишайте нас самих перед обличчям російських репресій»

Вони знаходять високотехнологічне військове обладнання і найдефіцитніші ліки. При цьому мусять справлятись з емоційним виснаженням і фізичною втомою. Вони - це волонтери, якими від ранку 24 лютого 2022 року стала абсолютна більшість українців. Допомогу військовим і цивільним надають зараз як громадські організації, так і неформалізовані ініціативи та окремі люди повсюду - від міст та сіл у відносно спокійних регіонах до найгарячіших точок України.

З початком нового етапу російсько-української війни 2014 - 2022 років громадські організації та ініціативи також перейшли у воєнний стан. Плани, які кожна з них мали на 2022 рік, одночасно були зруйновані.

Однозначно ми вирішили тільки те, що за будь-яких умов спробуємо залишитися командою.

Вікторія передає військовому лікарю зібрані медичні препарати, адже їх завжди бракує. Фото з архіву Вікторії Феофілової

Вікторія Феофілова очолює громадську організацію “Горизонт Змін” з міста Черкаси. У минулому році організація створила нову стратегію розвитку на 5 років і була сповнена рішучості її виконувати. 

“Чи не вперше за всю нашу історію ми створили такий докладний план на рік: мали розвивати партисипативні практики в громадах, допомагати зростати громадським об’єднанням, налагодити продаж дослідницьких та експертних послуг. Щойно ми запустили одну з авторських тренінгових програм, як розпочалася війна. За тиждень до її початку ми мали робочу нараду, де обговорювали таку можливість: що будемо робити, якщо агресія таки станеться? Однозначно ми вирішили тільки те, що за будь-яких умов спробуємо залишитися командою. І коли Росія почала бомбити, ми в перші ж дні відправили в безпечне місце частину нашого колективу і всіх дітей. Таким чином звільнили собі руки для активної роботи в Україні, а також отримали своєрідне “закордонне” представництво у Варшаві. 

Працюємо в трьох напрямках: допомога військовим, допомога біженцям та допомога громадському сектору. Ми пишемо проєкти, залучаємо фінансову допомогу, привозимо та розподіляємо гуманітарні вантажі. Вже вдалося залучити сотні тисяч гривень і допомогти сотням людей. У нас є хатинка в селі Мельники, в якій ми планували у теплу пору року проводити ретріти. Тепер готуємось облаштувати цей простір для біженців. Так, це зовсім нові для нас напрямки, але ми робимо те, що важливо для нашої країни. Про довоєнні плани і не згадуємо.”

Як тільки потепліє, ця сільська Хата Скраю в глибинці Черкаської області зможе прийняти близько 10-ти вимушених біженців. Поки там не вистачає ліжок та опалення. Фото з архіву Вікторії Феофілової

Черкасам пощастило - наразі це відносно спокійне місто в центрі України. Попри те, що повітряну тривогу оголошують щодня по кілька разів, російські ракети не прилітали в житлові квартали та критичну інфраструктуру. Тому місто стало надійним тилом для військових: щодня звідси відправляється багато тонн гуманітарної допомоги в гарячі точки. А також Черкаси стали великим транзитним центром допомоги переміщеним особам. Та іншим містам і їхнім мешканцям не так пощастило.

Навіть маленька дія підтримувала роботу величезного штабу.

Медичний куток в “Халабуді”, де надавали першу медичну допомогу людям при пораненнях Маріуполь, березень 2022 року. Фото з архіва Галини Балабанової

Галина Балабанова - менеджерка креативного простору “Халабуда” з Маріуполя - міста, яке перетворилось на пекло через російську військову агресію. Майже місяць вона разом з іншими членами команди вдень і вночі волонтерила в “Халабуді”, яка стала ключовим центром допомоги маріупольцям в умовах гуманітарної катастрофи. Галина і більша частина команди були змушені врешті евакуюватись з Маріуполя, і зараз організовують допомогу рідному місту, в першу чергу - медикаментами і спорядженням для військових. Одні з найсильніших спогадів Галини - про вражаюче гуртування людей.

“Ми постійно були в Халабуді, просинаєшся - і вже маєш якесь завдання… За цим всим не встигали помічати побутові речі. Одного разу ми раптово помітили, що у нас з’явився величезний холодильник-вітрина. Ми так і не знаємо, хто його приніс, хто був цей інкогніто. Тобто люди так довіряють і включаються, що навіть не питають, чи потрібен нам холодильник: вони бачать, що наш холодильник переповнений, і несуть зі свого магазину вітрину. 

Інший приклад - власник однієї з продуктових баз сказав: “Мені нічого не потрібно. У мене є декілька тонн замороженої риби, мені б адреси, куди я можу це все порозвозити. Я відпустив всіх своїх працівників, аби вони могли рятуватись, але у мене є фура, є солярка, є заморожена риба, і я хочу її роздати”.

Волонтер готує на вогнищі плов під час авіанальоту. Маріуполь, березень 2022 року. Фото з архіва Галини Балабанової

Або був чоловік, який просто прийшов до нас і сказав: “Я можу варити в день 50 порцій гарячої їжі. Я буду це робити кожен день і приносити, а ви можете розпоряджатись як хочете - на штаб, на військових, кому завгодно”. І він так постійно робив. Обстріли росіян повністю зруйнували його будинок, але він все рівно продовжував нам допомагати - жив у нас і варив їжу вже на вогнищі. А потім, вже в останній тиждень перед евакуацією, з’ясувалось, що він - професор в Оксфорді.

Виявилося, що можна включатись на будь-якому рівні і навіть в дуже жорстких умовах. Потім, коли люди вибирались з міста, то писали, що найкращим їхнім рішенням було прийти в Халабуду і щось робити. Писали, що якщо б вони просто сиділи 3-4 тижні у підвалі і не мали того оточення - то постійно б панікували, з’їдали нерви і мали б відчуття, що не приносять користі. А так - навіть маленька дія підтримувала роботу величезного штабу. Кожен маріуполець, хто включався в цю роботу, - просто герой”.

Наразі “Халабуда” - то в першу чергу не фізичний простір, а команда людей. Вони розкидані війною між Запоріжжям, Івано-Франківськом та Львовом - але об’єднані між собою спільною метою - допомогою Маріуполю та маріупольцям - тим, хто залишився, і тим, хто виїжджає і не знає, що робити далі.

“Для мене зараз є два основних виклики. Перший - зберегти психологічну атмосферу і психічне здоров'я команди, як би далеко ми не були, якимось чином їх підтримувати, адже всі переживають травму. Я шукаю грантові і бізнесові ресурси на це. Другий - продовжувати допомагати військовим - виключно тим, хто в Маріуполі чи їде в Маріуполь. Я також розумію, що треба інституційно підтримувати команду - щоб було десь зібратись, бажано фізично, а не в скайпі, щоб знайти кошти на покриття зарплат тим, хто зараз нічого не отримує і нічого не має. Ми вже відкриваємо другу Халабуду в Запоріжжі. Адже людям дуже важливо мати цю табличку “Халабуда” - це символ того, що простір продовжує існувати і робити справи”.

В мене тремтіли руки, коліна після трьох діб за кермом.

Пункт прийому внутрішніх переселенців в Ужгороді, в якому отримують супровід жителі Донеччини. Фото з архіву Ольги Алтуніної

Виїхала з небезпечної зони на сході країни і громадська діячка Ольга Алтуніна. Вона вже вдруге переживає досвід екстреної релокації. Вперше це сталося у 2014 році, коли “руська весна” пішла на Донбас:

“У 2014 р місто Слов’янськ було в облозі 4,5 місяці і тоді мені знадобилося 3 тижні для прийняття рішення про евакуацію. Цього разу мені вистачило 5 хвилин, адже я розуміла наслідки і різницю: цього разу РФ зайшла з авіацією, отже, людські втрати будуть шаленими. Через затори, загальну паніку, черги за бензином, на блок-постах ми стояли по три-чотири години в черзі на проїзд. Їхала я зі Слов’янська до Закарпаття три доби. Не звикла так довго їхати за кермом: я кермую добре, але зазвичай 3-4 години. Під час евакуації в день довозилось перебувати за кермом по 16 годин! Коли доїхали, то в мене тремтіли руки, коліна від втоми і я думала, що вже ніколи не зможу відпочити та бути продуктивною. Але мені вистачило дві доби щоб відіспатися і я відразу взялася до роботи.”

В руках у Ольги - дефіцитні ліки, які життєво необхідні людям з захворюваннями щитоподібної залози. Ланцюжки постачання в Україні перервалися з війною. Саме ці препарати їхали до мешканців Слов’янська з Австрії. Фото з архіву Ольги Алтуніної

Ольга головує в ГО “Центр громадських ініціатив Донбас”. На початку війни вона допомагала громадам окупованої Київщини, а за місяць переключилася на Схід України, зокрема місто Слов’янськ.

“У Слов’янську 120 тис. населення. Не дивлячись на те, що в розпорядженні жителів міста був місяць на евакуацію і постійно курсували евакуаційні потяги, люди якось дуже повільно виїжджали. Сподівалися, що військові все-таки відіб’ють атаки ворога і горе до них не дійде. А зараз, зважаючи на активізацію росіян, велика кількість населення виїжджає. Це тисячі людей, які не можуть просто фізично вміститися у вагони. Ми надаємо їм допомогу інформаційно про те, як можна виїхати, де зупинитися, адже з 15 квітня залізничне сполучення з містом припинено. Зараз багато фондів надають додаткові автобуси, щоб хоча б вивезти людей до Дніпра, а вже потім далі. Не виїжджають три категорії: люди похилого віку, вони у 2014 не виїжджали і зараз не хочуть. Люди які мають інвалідність і не можуть фізично це зробити. І малозабезпечені, які не мають грошей ні на що, тим паче на виїзд. Такими категоріями ми опікуємось, але ця опіка стає все складнішою, адже всі виїжджають з міста і майже немає волонтерів, які погоджуються розвозити ці продуктові набори та ліки, якими ми забезпечуємо містян. Сьогодні мій колега Володимир Кирик вже залишився там один. Вчора зламався бус, і він на своєму БМВ останньої моделі розвозить продукти харчування, медикаменти тим, хто в силу фізичних можливостей не може доїхати кудись, адже після децентралізації до нас доєдналося декілька сільських населених пунктів. Дістатися до центра міста, щоб отримати допомогу, просто неможливо, бо громадський транспорт не ходить. Тому тільки точкове розвезення, хоча це забирає дуже багато часу, дуже багато ресурсів, пального (а заправки ж не працюють). Банки виїхали, лікарі виїхали, аптеки виїхали, поштові відділення закриті. Дуже сподіваємось і молимось за наших хлопців з ЗСУ.”

Також Ольга плідно співпрацює з німецькими донорами, які надали грантову допомогу в область, яка прихистила її та сотні тисяч інших українських громадян - Закарпаття. Каже, що потрібно подбати про вже виїхавших людей та їхні умови життя і надати психологічну допомогу.

Ми повністю переорієнтувались з розвиткових на гуманітарні проєкти

В волонтерському штабі. Тут координується надання допомоги та працює кол-центр. Ужгород, квітень 2022. Фото з архіва Миколи Яцкова

Саме тут, в Ужгороді живе і працює Микола Яцков - менеджер проєктів, ментор регіональної мережі ГО "Волонтери Закарпаття" та менеджер проектів ГО "Простір молоді”. Він каже, що один з найменших регіонів України, як виявилось, може справитись з прийомом такої великої кількості вимушених переселенців. Однак, йому точно потрібна допомога.

“До війни у нас були великі грандіозні плани та проєкти реконструкції інфраструктури в громадах Закарпаття - планували залучати ресурси на нове водозабезпечення, систему опалення в громадах. Хотіли розвивати співпрацю з німецькими містами-побратимами…. Все припинилось з початком цієї ірраціональної війни. Ми повністю переорієнтувались з розвиткових на гуманітарні проєкти: допомогу армії, переселенцям, зокрема, допомагаємо в облаштуванні шелтерів. Зараз я працюю з USAID, і ми покриваємо запити садочків і шкіл, які є в регіоні, щоб вони могли приймати вимушених переселенців. Закупляємо звичайні речі - бойлери, насоси, мікрохвильовки, електроплити, душ… Бо ці заклади не пристосовані приймати таку велику кількість дорослих людей: наприклад, ліжка в садочках - мініатюрні, дорослого не покладеш спати. Школи не забезпечені елементарними ложками, виделками, не вистачає подушок, матраців. На перших порах місцеві люди зносили, допомагали, по хатам розбирали людей, але коли у тебе маленький регіон (1 млн 200 тисяч людей декларується за результатами останнього перепису), а тут додалося за підрахунками ООН 500 тисяч населення - то питання розміщення в якийсь момент стає гостро. Все житло, яке можна було розібрати з приватного сектору - розібрали, лишаються тільки школи, а кількість переселенців буде збільшуватись, ми очікуємо ймовірну хвилю з півдня України.

Юні волонтерки приймають на складі і сортують речі першої необхідності, які передадуть шелтерам та госпіталям для покращення побутових умов постраждалих від війни. Ужгород, квітень 2022 року. Фото з архіва Миколи Яцкова

Водночас в області проблеми з роботою, немає серйозних великих виробництв. Людям є де жити, дали речі першої необхідності, школи поки опалюються - і з’являється питання власних фінансів і харчування. Харчування держава не забезпечує, це питання залишене на розсуд місцевих громад. Якщо громади готові - вони це фінансують, наприклад, Ужгород виділяє 2,7 млн на харчування переселенців, у нас їх на цій фазі війни десь 50 тисяч. А що робити тим громадам, які не є фінансово самодостатніми? Для розуміння: лише в одній громаді, у Великому Бичкові, де є комунальна соціальна кухня, в день використовується тільки картоплі 120 кілограмів…”

Готові гарячі обіди чекають на людей, які прибувають у Закарпаття. Ужгород, березень 2022 року. Фото з архіва Миколи Яцкова

Масштаб гуманітарної роботи, яку зараз виконує громадський сектор України - неймовірний, адже таких організацій та самоорганізованих груп - тисячі. У кожного волонтера і волонтерки, де б вони зараз не були, - довгий, майже безкінечний день і неймовірна кількість задач. І всі вони відкладають на потім свою втому і накопичений стрес, бо зараз потрібні своїй країні, яка продовжує щоденну боротьбу.

Реквізити для допомоги

ГО “Горизонт змін” (Вікторія Феофілова)

Пожертви із закордону:

PayPal horyzontzmin@gmail.com

Для переказів по Україні

ГО “Горизонт змін”, ЄДРПОУ 26490013
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 305299)

IBAN

UAH UA843052990000026003011609296
EUR UA503543470000026009051529662
USD UA203052990000026009031608152
Призначення: добровільна пожертва

ГО “ЦГI СХIДНА БРАМА” (Галина Балабанова)

Пожертви із-за кордону:
PayPal kalinagalinina@gmail.com

Для переказів по Україні:

5375411503964681
Halyna Balabanova

ЦГI СХIДНА БРАМА ГО, ЄДРПОУ 40112296
EUR UA403354290000026003054014655
UAH UA983354290000026004054004459
Призначення платежу: на статутну діяльність ГО

ЦЕГРIН ДОНБАС ГО (Ольга Алтуніна)

USD:

Company Name: Non-governmental Organization
„Center for Civil Initiatives „Donbas“
IBAN Code: UA163355480000026007053639672
Name of the bank: JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

SWIFT code: PBANUA2X
Company address: UA Vasylivska str. 16, office. 40, 84100 Sloviansk, Ukraine
Account in the correspondent bank: ·         001-1-000080

SWIFT Code of the correspondent bank: CHASUS33
Correspondent bank: JP Morgan Chase Bank, New York ,USA

EURO:

Company Name: Non-governmental Organization
„Center for Civil Initiatives „Donbas“
IBAN Code: UA203355480000026001053614778
Name of the bank: JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

SWIFT code: PBANUA2X
Company address: UA Vasylivska str. 16, office. 40, 84100 Sloviansk, Ukraine
Account in the correspondent bank: ·         400886700401

SWIFT Code of the correspondent bank: COBADEFF

Correspondent bank: Commerzbank AG, Frankfurt am Main, Germany 

ГО “ВОЛОНТЕРИ ЗАКАРПАТТЯ” (Микола Яцков)

Company Name: ГО ВОЛОНТЕРИ ЗАКАРПАТТЯ
IBAN Code: UA833052990000026007003606678
Name of the bank: JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
Bank SWIFT Code: PBANUA2X
Company address: UA 88017 Закарпатська   м Ужгород вул Гвардiйська б.15/1       кв.54  
Correspondent banks

Account in the correspondent bank: 400886700401
SWIFT Code of the correspondent bank: COBADEFF
Correspondent bank: Commerzbank AG, Frankfurt am Main, Germany

або

Account in the correspondent bank: 6231605145
SWIFT Code of the correspondent bank: CHASDEFX
Correspondent bank: J.P.MORGAN AG, FRANKFURT AM MAIN, GERMANY

або

PayPal: 80vlasta@gmail.com