Їду додому: що спонукає вимушених переселенців повертатись до України

Російська війна в Україні спричинила руйнівні наслідки для демографії. Нині близько 20% населення знаходиться за кордоном, а це лише за приблизним підрахунком, без урахування людських втрат серед військових та цивільного населення.

Для українців переїзд за кордон не був питанням вільного вибору. Більшість були змушені рятуватися від російської збройної агресії. Частині вже навіть немає куди повертатися. Наприклад, у Маріуполі росіяни зруйнували близько 40%  житлового фонду, у Сєвєродонецьку – 80-90%, а Мар’їнка фактично зрівняна з землею, як і десятки інших українських населених пунктів.

Для цих людей повернення в Україну навіть після досягнення миру означає знову розпочати життя “з нуля”. А для тих, хто були вимушені двічі тікати від російської агресії – у 2014 та 2022 роках – розпочинати життя вчерговий раз. Варто розуміти, що вони не будуть готові на такий крок без належної підтримки для задоволення базових потреб: житло, належна інфраструктура, працевлаштування, тощо.

Людський капітал є найціннішим для будь-якої держави, і Україна не буде спроможна повноцінно відновитися після перемоги над Росією, якщо не буде кому та для кого її відновлювати.

Чи хочуть українці за кордоном повертатися? Які фактори їх мотивують, а що підштовхує лишатися за кордоном?  На ці питання шукала відповідь Громадянська мережа ОПОРА у дослідженні, проведеному протягом квітня-травня 2023 року серед українців, що знайшли притулок у Великій Британії, Ізраїлі, Іспанії, Німеччині, США, Угорщині та Чехії.

Бажання повернутися до України

Більшість опитаних українців за кордоном (68%) однозначно стверджують, що планують повертатися до України. При цьому серед жителів великих обласних центрів цей показник в середньому вищий (73%), аніж у мешканців менших населених пунктів (66%).

На питання щодо повернення також дещо по-різному відповідають чоловіки та жінки. Так, жінки здебільшого планують повертатися до України (68%), особливо це стосується жительок обласних центрів (74%), аніж мешканок менших населених пунктів (66%). Серед чоловіків ситуація зворотня: в середньому планують повертатися 65% опитаних, однак більший відсоток — серед жителів сіл та менших містечок (66%), ніж серед жителів великих міст (62%).

Ще більші відмінності можна помітити, якщо поглянути на віковий розподіл. До прикладу, серед мешканців великих обласних центрів найвищу мотивацію повернутися додому мають люди віком від 30 до 50 років (76%), а також люди старші за 70 років (100%). Молодь як з обласних центрів, так і з менших міст та сільської місцевості в цілому прагне повернутися до України (70% опитаних віком 18-29 років). Натомість, люди середнього віку, що не проживали у великих обласних центрах до переїзду, мають нижчу мотивацію: серед 30-39-річних цей показник на рівні 64%, а от серед 40-49-річних падає до 57%. Найбільше хочуть залишитися за кордоном люди з маленьких містечок та сіл віком 40-49 років (23%) та понад 70 років (29%), а також мешканці великих міст віком 50-59 років (22%) та 60-69 років (26%).

Причини повернутися

Так як для значної частини переселенців переїзд став вимушеним, а не прагматичним пошуком кращих можливостей у порівнянні з батьківщиною, для більшості вища якість багатьох послуг та теплий прийом місцевих не змогли замінити дім. Тож коли ми розглядаємо причини, які спонукають українців повертатися додому, на перший план виходять суб’єктивні фактори: привʼязаність до власної країни, мови, людей та звичний стиль життя.

Найбільша кількість опитаних українців (44%) обрала важливою причиною для свого повернення додому відповідь, що вдома краще. Цей фактор є вирішальним як для жителів маленьких містечок (43%), так і для жителів великих міст (46%), як для чоловіків, так і для жінок, здебільшого — старшого віку. За словами однієї з респонденток, що виїхала до Ізраїлю, “якби не було б війни, повертатися в Україну – це один з перших варіантів. Бо це єдине місце, куди можна було б повернутися”. Також важливим для українців за кордоном є воззʼєднання із родиною: 39% опитаних обрали цей варіант. Відновити звʼязки із родиною хочуть українці будь-якого віку, однак найбільше сумують за рідними люди середнього віку (45% серед опитаних віком 50-59 років), найменше — старші люди (33% респондентів віком понад 70 років).

Безпекові фактори також є важливими для повернення українців додому. Так, безпечна ситуація у регіоні, з якого походить респондент, є вирішальною для повернення 40% опитаних. Безпекові фактори є менш важливими для молоді (32% опитаних віком 18-29 років), однак із віком їхня важливість помітно зростає (45% серед 30-39-річних та 54% серед опитаних віком понад 70 років). Як зазначає один з респондентів, що виїхав до Великої Британії: “Повернутись плануємо, коли стане безпечно жити для дітей: школа оффлайн, садочки і все-все інше, що ми мали до війни.” Показово, що безпечна ситуація у регіоні є менш важливою для чоловіків (34%), ніж для жінок (41%), особливо цей розрив помітний серед жителів сільської місцевості — там він перевищує 10%. Водночас для чоловіків значно важливішим фактором повернення є скасування воєнного стану: 37% опитаних чоловіків чекають на формальне завершення війни (ймовірно — аби не потрапити під обмеження виїзду або мобілізацію), серед жінок цей показник трохи менший — 33%.

Практичні фактори, такі як наявність житла, роботи, а також якість медицини чи освіти в Україні, є дещо менш визначальними факторами для повернення українців додому. Однак, до прикладу, можливість знайти роботу в Україні, яку в середньому відзначили як важливий фактор повернення 36% українців за кордоном, є надзвичайно важливою для декількох категорій населення. Так, саме робота є другою за важливістю причиною повернення додому чоловіків із маленьких міст та сіл: так зазначили 48% опитаних цієї категорії (для жінок — 36%). Серед чоловіків з великих населених пунктів робота є визначальною лише для 24% опитаних, серед жінок — для 35%. Також наявність роботи є найважливішою вимогою для повернення молоді: так відповіли 47% опитаних віком 18-29 років. Як говорить одна з респонденток, що виїхала з Маріуполя до Великої Британії, «Одразу повернутися в мене не вийде, тому що мені нікуди їхати. Я повинна знати, як мені там отримати житло. І як моя лікарня повернеться [авт. – у якій працювала респондентка], вона евакуйована наразі до Києва”.

Натомість наявність житла в Україні важлива лише для 22% опитаних українців за кордоном. При цьому для молоді (18-29 років) житло практично не відіграє ролі (лише 15% опитаних цього віку вказали на цю потребу), однак із віком воно починає відігравати все більшу роль. Так, житло є однією з важливих причин повернення для понад 28% мешканців великих обласних центрів старших за 40 років. Як прокоментувала одна з респонденток, що переїхала до Великої Британії, “В мене немає рідних, донька зі мною, і я час від часу я думаю, що я після повернення знову приїду на пусте місце, без роботи, без житла, без знайомих, без рідні”. Для мешканців менших міст та сіл знайти житло не така велика проблема: здебільшого про нього згадують не більше 30% опитаних (виключення — люди старші за 70 років, там цей показник сягає 40%). Краща медицина є важливим фактором повернення для 17% респондентів. Медицина є важливою для повернення лише 11% чоловіків (здебільшого — з великих міст) та 18% жінок. Найбільш важлива медицина для українців віком 30-39 років (про неї говорять 22% опитаних цього віку), найменшу вагу вона має серед людей, старших за 70 років (4%).  Про кращу освіту як про основний фактор свого повернення до України згадують лише близько 5% респондентів.

Соціальне положення та можливість досягти успіху в Україні є важливими, але не визначальними факторами повернення українців додому. Так, можливості досягти успіху в Україні мотивують повертатися лише 18% опитаних, однаковою мірою як у великих містах, так і невеликих містечках. Найбільш важливим цей фактор є для молоді  (32%). Про вище соціальне положення в Україні порівняно з країною перебування як про основний фактор повернення згадали лише близько 12% мешканців як великих міст, так і менших містечок.

Причини лишитися закордоном

Якщо ж говорити про те, що зменшує привабливість ідеї повертатися в Україну, то можна виділити декілька основних факторів. Перш за все — знання мови. В середньому, чим краще респондент знає мову країни, в якій він перебуває, тим вища ймовірність, що він залишиться у ній після завершення війни.  Водночас, жителі маленьких міст та сіл більше готові залишитися у країні, мову якої вони не знають, аніж повертатися до України. Так, серед тих, хто має високий рівень володіння мовою, повернутися до України планують 60% жителів великих обласних центрів та лише 52% жителів маленьких міст та сіл. Серед тих, хто має середній рівень володіння мовою хочуть повернутися 66% мешканців обласних центрів та 62% жителів маленьких міст і сіл. Серед тих, хто володіє мовою на початковому рівні, хочуть повернутися 81% жителів великих міст та 73% жителі менших населених пунктів. Як описує своє життя в Німеччині без володіння німецької мови одна з респонденток, “усі розмовляють німецькою, як глухонімий ходиш з цим перекладачем, не знаєш, як звернутися, не знаєш, куди піти». Серед тих, хто зовсім не володіє мовою — 96% жителів обласних центрів та 87% жителів менших населених пунктів планують повертатися в Україну.

Другий фактор — матеріальне становище. Якщо у респондента суттєво покращилось матеріальне становище після переїзду, то він буде більш схильний залишатися у країні перебування: це спостерігаємо як серед мешканців великих міст, так і серед мешканців менших населених пунктів (по 33% не планують повертатися до України). Серед тих, у кого лише скоріше покращилось матеріальне становище, відсоток тих, хто хоче повернутися до України, вже значно вищий: 73% серед мешканців великих обласних центрів та 64% — серед мешканців менших міст. Якщо у респондента не змінилось матеріальне становище, 71% мешканців сільської місцевості та 75% великих обласних центрів хочуть повернутися додому. Цікаво, що серед тих, чиє матеріальне становище скоріше погіршилось, розрив між містом і селом знову зростає: хочуть повернутися 83% жителів великих міст та 75%  жителів менших. Серед тих, чиє матеріальне становище суттєво погіршилось, хочуть повернутися 71% жителів обласних центрів та 78% жителів менших населених пунктів. Як поділилася одна з респонденток, що виїхала до Ізраїлю: “Я живу в дуже незручному місці. Я не можу собі дозволити там якісь поїздки. Коли я жила в Україні, я була приватний юрист. Зараз я працювала і в їдальні, і нянькою в реабілітаційному центрі”.

Третій фактор — наявність роботи у країні перебування. Найбільше готові повертатися до України ті, хто не зміг знайти роботу за кордоном (78%), не працює через догляд за дитиною (89% мешканців великих міст та 77% мешканців маленьких містечок), а також пенсіонери чи люди з інвалідністю (74%). Натомість відсоток тих, хто хоче повернутися до України, менший серед тих, хто має роботу за кордоном (72% мешканців великих міст та 59% мешканців сіл та невеликих міст) або навчається (62%). Як зазначає одна з респонденток, що переїхала до Чехії, “ну якщо тут матеріально буде зовсім важко, то це стане тригером повернутися додому. А взагалі, ви розумієте, що 24 лютого ми опинилися у Бучі і там сиділи 2 тижні під дикими обстрілами, звідти вирвалися чудом… Розумієте, у мене немає моральних сил вдруге так тікати”.

Ще одним фактором є наявність партнера. Найбільше хочуть повертатися до України респонденти, які зберегли стосунки, які мали раніше (78% мешканців обласних центрів та 69% жителів менших населених пунктів) або не мають партнера (75% мешканців великих міст та 69% жителів сіл і містечок). Бажання повернутися до України ще вище, якщо партнер перебуває в Україні. Натомість серед тих, у кого за кордоном зʼявились нові стосунки, бажання повертатися значно менше (50% готові повертатися).

Також спостерігаємо певну залежність від рівня освіти. Так, найменше готові повертатися до України люди з середньою освітою (60%) та науковими ступенями (71% жителів обласних центрів та 60% мешканців менших населених пунктів. Дещо відрізняються плани щодо повернення серед тих, хто має ступінь магістра або спеціаліста: планують повертатися 76% жителів обласних центрів та 63% жителів менших населених пунктів. 72% тих, хто має ступінь бакалавра, планують повертатися до України (незалежно від типу населеного пункту). Серед людей із незакінченою вищою освітою, хочуть повернутися до України 79% жителів обласних центрів та 64% жителів невеличких населених пунктів. Серед тих, хто має професійно-технічну освіту, хочуть повернутися до України 67% жителів обласних центрів та 72% мешканців сіл та невеликих містечок. Усі респонденти, що мають лише початкову освіту, готові повертатися до України. В цілому, бачимо певну залежність: люди із вищим рівнем освіти (особливо ті, що живуть у маленьких населених пунктах), прагнуть залишитися за кордоном. Натомість люди з вищими рівнями освіти з великих обласних центрів, ймовірно, бачать перед собою вищі перспективи в Україні, порівняно із мешканцями менших міст та сіл, а тому більше готові повертатись додому.

Українці за кордоном мають досить високий запит на повернення в Україну, як тільки вдома знову стане безпечно. Втім, є тенденція, що чим вищий рівень адаптації за кордоном, тим з меншою імовірністю люди розглядатимуть варіант повертатися. Серед вирішальних факторів, що спонукають задуматися про повернення в Україну переважають більш суб’єктивні чинники – емоційний зв’язок з Батьківщиною та прагнення возз’єднатися з родиною, а також безпековий фактор. Однак, ці показники є досить узагальненими, і відокремлений аналіз різних груп переселенців показує, що їхні запити та потреби у деяких випадках можуть кардинально відрізнятися. Наприклад, якщо для людей середнього віку найважливішим фактором є досягнення безпеки в регіоні, то на противагу молодь найбільше мотивує повертатися додому наявність роботи. Саме тому для відповіді на запит українських переселенців та підтримки їх у прагненні повертатися в Україну необхідно, у першу чергу, інвестувати в дослідження конкретних потреб різних груп населення, які уже зараз мають високий інтерес, але обмежені можливості для повернення в Україну. Узагальнений підхід до програм та заходів підтримки вимушених переселенців неминуче дискримінує окремі групи українців, котрі шукали притулку за кордоном у зв’язку з російською збройною агресією.