Невеликі проекти мають великий вплив - розповіді з Волині

Інтеграція ВПО в нові громади – це соціальний процес, але в Голобах зуміли його зробити, як би це дивно не звучало, ще соціальнішим. Для того, щоб об’єднати людей тут вирішили створити пекарню. Громадська організація «Центр сімейної культури» започаткувала проєкт «Традиції об'єднують», в рамках якого закупили обладнання і почали творити магію згуртування.

Важливо, що фокус активістів тут був не тільки на переселенцях, бо ж цей процес повинен бути двостороннім. Тож до всіх заходів долучалися як ВПО, так і постійні жителі громади. Разом, пліч-о-пліч вони випікали хліб, дізнавалися щось нове про традиції, допомагали одне одному та веселилися, бо веселощів впродовж усього цього процесу було чимало. Однак, про все по черзі.

У червні ГО «Центр сімейної культури» подалися на конкурс малих ґрантів для малих громад Волині, який проводив Волинський Інститут Права за підтримки Київського Діалогу. І вони стали одними з чотирьох переможців. Отримавши «зелене світло» команда почала роботу над втіленням проєкту. За три місяці їм вдалося провести три кулінарні майстер-класи, тематичний захід, під час якого учасників знайомили з традиціями регіону, і підсумували всі отримані навички вечорницями, які стали фінальним заходом і зібрали півсотні людей.

Напевно, найбільшою частиною всього проєкту були саме майстер-класи. Усі вони відбувалися в Голобському центрі сімейної культури, де облаштували пекарню. Оскільки з кожного майстер-класу було чимало випічки, то організатори вирішили додати ще одну соціальну складову проєкту – більшу частину готової продукції вони роздавали внутрішньо переміщеним особам і людям похилого віку, які мешкають в громаді та потребують матеріальної допомоги.

Організатори наголошують, що важливою складовою проєкту було те, що учасники не просто вчилися пекти бездріжджовий хліб, печиво чи піцу, а й знайомилися між собою, знаходили точки дотику та розбивали ту стіну страху, яка часом існує між переселенцями та місцевими.

«Мені подобається ідея таких заходів. Сюди приходять люди відкриті до чогось нового. В теперішніх умовах багато хто сидить закритий в якісь своїй мушлі і що вони бачать? А тут і нові навички, і спілкування. Ми тут поїли смачно, пощебетали, пройшлися і настрій у всіх покращився. Варто робити такі заходи, щоб люди приходили до спільної справи. Це породжує спільність», – ділиться враженнями кулінарка Ірина Токарчук, яка проводила майстер-класи з випікання бездріжджового хліба.

Саме традиції є маркером спільності, переконана керівниця проєкту Юлія Франчук: «Ми спочатку думали про кондитерські майстер-класи. Але зійшлись на тому, що потрібно відновлювати традиції, бо нині на це є великий запит. Тож вирішили, що бездріжджовий хліб – саме те, що потрібно. Плюс, це ще про екологічність і здорове харчування».

І схоже, що з вибором теми таки не прогадали, адже охочих долучитись було чимало.

«В нас у планах і далі продовжувати такі майстер-класи, бо є попит серед жителів громади та внутрішньо переміщених осіб. Навіть оголошення не треба давати, щоб прийшла потрібна кількість людей, а це щоразу 15-16 чоловік», – пояснює Юлія Франчук.

Вона додає, що хоч проєкт і завершився, але пекарня працюватиме й далі, бо вона стала невеличким центром згуртування громади. В планах і далі роздавати більшу частину продукції тим, хто цього потребує, однак, думають над тим, аби налагодити і продаж, щоб була змога продовжити функціонування пекарні – оплачувати комунальні послуги та закуповувати сировину.

Культурні стереотипи, відмінності в певних традиціях, мовне питання. Це далеко не повний перелік тих труднощів, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи в нових громадах. Їхнє подолання – це складний процес, який потребує зусиль і взаємодопомоги. Волинський Інститут Права влітку підтримав ініціативу громадської організації «Наша файна громада», яка покликана допомогти новим мешканцям Вишнівської громади.

«Метою нашого проєкту є подолання цих культурних бар'єрів, культурних відмінностей між постійними жителями громади та ВПО. Через війну в нашу громаду приїхали дуже багато внутрішніх переміщених людей, і кожен зі своєю історією, зі своїми досвідом, страхами та переживаннями», – розповідає керівниця проєкту Наталія Ряпич.

Вона пояснює, що в рамках проєкту вдалося провести сім заходів. І важливо те, що участь в них брали не лише переселенці, а й місцеві жителі. Це дало змогу завести нові знайомства і подолати певну стіну страху одне перед одним, адже цей острах існував з обох сторін. Ще однією родзинкою було те, що для цього були задіяні різні локації. Таким чином вдалося не лише залучити більше людей, а й трішки краще познайомити з географією, адже як ВПО, так і місцеві жителі не часто відвідують інші села Вишнівської громади, а там, переконані організатори, є на що подивитися.

«Плетіння килимків ми організували в селі Замлиння. Там така гарна локація. Вийшла така собі арт-терапія з килимкарства. Дуже гарно, дуже так чуттєво, тепло. Емоції в учасників були неймовірні. Вони як їхали, то плакали та сказали, ми тут знайшли такий спокій, так нам гарно, так нам добре», – пригадує організаторка.

Окрім килимкарства були ще заходи із лозоплетіння, кулінарна майстерня, психологічний тренінг і фотовиставка з історіями переселенців: «Впродовж реалізації проєкту ми збирали історії ВПО. Розпитували про попереднє життя, як вони втікали від війни, про те, як потрапили в Вишнівську громаду, і чи планують залишитися. І ми розказали за допомогою плакатів із світлинами дев'ять історій. Вони всі різні, різні і до сліз болючі, бо кожен з них втратив житло, кожен з них роз'єднався з родиною, з близькими, дехто втратив, дехто зазнав фізичного насильства, ну а дехто отримав поранення. Коли ми збирали ці інтерв’ю, то плакали».

Найважливіше, кажуть організатори, що завдяки проєкту їм таки вдалося досягти мети: «Ми робили аналіз відгуків учасників, то 71% опитаних вважають, що за допомогою цих заходів їм повністю вдалося подолати тривожність і знайти однодумців. Ми вважаємо, що це хороший результат. І такі проєкти потрібно реалізовувати не лише на території громади, а взагалі по всій Волинській області».

Кожен із заходів мав на меті допомогти людям знайти спільні точки дотику та розбити настороженість одне до одного, яка існувала на початку. Більше розповісти про себе і навіть виговоритись. Як результат: хтось знайшов собі хобі, хтось друзів, а хтось – нову громаду.

Коли говорять про питання соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб в нових громадах, то часто згадують притчу про рибу та вудочку. Соціальні виплати більше не можуть бути панацеєю і замість того, щоб давати людям рибу (продукти, одяг, гроші), треба шукати для них вудочку (забезпечувати роботою, інструментами для відкриття власної справи, сприяти культурній та соціальній інтеграції, тощо).

У Боратинській громаді біля Луцька нині мешкає близько 600 ВПО. Це трохи менше 10% від загальної кількості населення. Тож для громади це величезний потенціал, який може перетворитися не тільки в робочі руки, а й в нові бізнеси, цікаві ідеї, свіжий погляд і інший досвід. Але є проблема – потрібні «вудочки».

Вирішувати цю проблему взялася громадська організація «Агенція міжнародної співпраці». Вони перемогли на конкурсі міні-ґрантів від Волинського Інституту Права.

«Я недавно відвідувала заходи з ВПО і просто окреслила для себе проблеми з працевлаштуванням, з адаптацією з такої ділової сторони. У той же час не раз чула думку бізнесу, що вони завжди шукають людей і працівників. Я розуміла, що тут є прогалина і треба якимось чином це вирішувати», – розповідає голова ГО «Агенція міжнародної співпраці», Інна Войло.

Таким чином народилася ідея проєкту «Шляхи до інтеграції: посилення ролі ВПО у бізнес-спільноті Волині». Вже з назви можна зрозуміти основні завдання, які поставили перед собою ініціатори. Однак, давайте зосередимось на найприкладнішому – створенні інструменту, який допоможе в комунікації між бізнесом (роботодавцями), переселенцям і владою. Розробка майданчика для налагодження зв'язків між цими спільнотами – це і є та сама «вудочка».

Такий майданчик має декілька складових. Впродовж кількох місяців відбувалося формування  бази даних про професії, посади, товари, послуги, що надаються внутрішньо переміщеними особами в громаді. Також важливою частиною цього був збір інформації про потреби та запити ВПО і бізнесу, щоб можна було знайти точки дотику. І врешті, на основі зібраної інформації, створили онлайн-портфоліо тих, хто зголосився взяти участь в проєкті.

«Ми так розробили форму для бази даних, щоб люди могли трошки більше заявити про себе. Це така кристалізація трудового ресурсу, і наша потенційна аудиторія для наших подальших заходів, і для комунікації більш такої конкретної, ну, бо якщо ці люди хоча б заповнили анкету, то це вже свідчить про те, що вони більш-менш активні, йдуть на контакт, і вони готові брати участь в проєктах і висловлювати свої думки, їм це цікаво», – пояснює авторка проєкту.

Однак це не просто проєкт про створення локального майданчика для рекрутингу. Важливою складовою (а їх тут багато) було спілкування. Нетворкінгові зустрічі в форматі ВПО-бізнес-влада-жителі громади допомогла «розтопити лід».

«Було надзвичайно важливо зблизити ці групи, адже спільний діалог сприяє розумінню та спільному розвитку. Під час нетворкінгу ми активно працювали над інтеграцією ВПО в бізнес-спільноту громади. Створення можливостей для встановлення нових контактів та партнерств є ключовим фактором у розвитку громади. Особливу увагу приділили подоланню бар'єрів, стигм та підтримці учасників у вірі в свої сили», – каже Інна Войло.

Такою підтримкою віри в свої сили став тренінг з комунікацій. Навички спілкування, вміння розповісти про себе, подолання комунікаційних бар'єрів – це не лише про спосіб отримати роботу, а й про налагодження соціальних зв'язків, які важливі в процесі інтеграції.

«В ході втілення проєкту бізнес зрозумів, що внутрішньо переміщені особи це ресурс і потенціал, і сільська рада ще раз для себе акцентувала на деяких питаннях увагу і це лягло вже в якесь подальше стратегічне планування. Ми вже маємо перші успіхи. Завдяки такій співпраці один ВПО вже знайшов собі роботу», – констатує голова ГО «Агенція міжнародної співпраці».

Однак, окрім працевлаштування і саморозвитку важливою є ще й інтеграційна складова. В рамках проєкту чимало активностей були спрямовані на культурну та соціальну інтеграцію. Що важливо, до цієї інтеграції долучені не тільки переселенці, а й постійні жителі громади. Бо такий процес двосторонній і необхідно долати бар'єри, які існують з обох сторін. Для цього ініціатори проєкту влаштували емоційно-розвантажувальний інтеграційний похід в музей-скансен у селі Гірка Полонка.

«Ми так поринули в історію козаччини та історію ОУН-УПА, яку люди не дуже добре знають, особливо ті, хто переїхали зі східних областей. І це, насправді, мало успіх. Потім в нас було таке маленьке частування, пікнік та діалог. І люди розкривалися, говорили», – пригадує Інна Войло.

«Заплати наперед» чи «Заплати іншому» – це фільм 2000 року про хлопчика, який придумав, як змінити світ. Одна людина робить добрий вчинок трьом іншим, а кожен з них, в свою чергу, передає естафету далі вчинивши добро ще трьом людям. Цей принцип поширення ідеї може бути корисними і для громадського сектору.

Такий спосіб частково взяли на озброєння ґрантери конкурсу, який проводив Волинський Інститут Права, громадська організація «ІПІД» втілює у Луцькій громаді проєкт із емоційної стійкості для ВПО та постійних жителів Луцької громади. Замість того, щоб проводити мільйон-п'ятсот заходів, команда вирішила зосередитися на активних представниках і вчити їх.

«Ми навчали 12 менторів, і планували, що кожен з них залучить по 15 людей зі своєї спільноти, провели заходи для них. Вийшло так, що насправді залучали навіть більше. Тому вийшло, що 209 учасників взяли участь в проєкті», – розповідає ініціаторка проєкту Катерина Білохвіст.

Виходить, що організатори витратили ресурс на навчання 12 людей, а ті провели по три заходи для своїх груп.

ГО «ІПІД» займається освітніми проєктами за допомогою ігрифікаційних технологій та рішень. Нещодавно вони створили карткову гру «На емоціях», яка, як стверджують автори, допомагає підвищенню емоційної компетентності учасників.

«Ця гра  допомагає розвивати розуміння своїх емоцій, вміння виражати, вміння назвати свої емоції, висловлюватися. Під час повномасштабного вторгнення ми почали працювати з різними групами і, в першу чергу, з ВПО. Ми побачили виклики, що людям важко емоційно. Тож вирішили, що буде цікаво використати цей інструмент», – пояснює Катерина.

В час війни питання емоційної спроможності дуже важливе і, як показують результати проєкту, корисне. Згідно з анкетуванням  після ігрових зустрічей на 16% зріс показник, що людям стало легше говорити про свої емоції. Важливим фактором є також і те, що проєкт має довготривалий ефект. Адже отримані знання, матеріали з онлайн-курсів і презентації з тренінгів лишаються в учасників і тому вони можуть вже самостійно використовувати колоду, й далі проводити в своїх спільнотах такі ігри.

«Наприклад, є така історія про учасницю, яка працює в театральній студії і вона працює в бібліотеці, тобто робить різні заходи, коли вона з підлітками роблять постановки і для них розбирають персонажів. Тепер для цього вони почали використовувати колоду, щоб розуміти, а які емоції відчуває цей персонаж. Тобто, якщо раніше це було складно, то зараз в них є арсенал з 85 карток, вони їх розкладають і розбирають персонажів, що вони відчувають», – додає авторка проєкту.

Також вона ділиться, що були й неочікувані результати: «Після тренінгу з фасилітації одна учасниця зрозуміла, що їй цікава тема коучингу і вона подалася на навчання. Або є двоє дівчат ВПО, які після наших навчань зацікавилися психологією і вступили на магістратуру за цим фахом».

Усього в проєкті було декілька тренінгів: з фасилітації, з емоційної компетентності, з фінансової самозарадності, а також був ігровий практикум на емоціях.

Щоб отримати мікрокваліфікацію з емоційного менторства, учасники самі зіграли в  гру. Таким чином вони змогли відчути, як це бути гравцями, і побачили зі сторони, як проводити такий захід: «В нас усе було дуже інтенсивно, проект не надто великий по часових рамках, тому ми практично кожен тиждень зустрічалися, і потім в учасників ще було десь 3 тижні, чи 2 з половиною, щоб провести ці ігри вже в своїх спільнотах. От тому ми так дуже часто з ними бачилися, і це сприяло тому, що вони учасники дуже так гарно між собою здружилися».