Поки є новини з вільної України, є надія на швидке звільнення

Історія Ольги Леонтьєвої з тимчасово окупованого Мелітополя — одна з тисяч. Через реальну загрозу життю була змушена евакуюватися з рідного міста на підконтрольну Україні територію з невеличкою валізкою. Її будинок наразі «націоналізований» – так росіяни називають привласнення чужого майна.

Ольгa Леонтьєвa, ГО МВГ «Патріот»

– На початку окупації була ілюзія, що росіяни не чіпатимуть цивільних, але дуже швидко стало зрозуміло, що це не так, — говорить Ольга. — Спочатку придушили спротив мелітопольців, які виходили на мирні акції, потім почали викрадати людей — першими в зону уваги окупантів потрапили військові та правоохоронці, представники влади, волонтери, активісти. Я не жила вдома від початку березня, бо через те, що з 2014-го допомагала нашим військовим, очолювала громадську організацію «Патріот», об'єднувала навколо себе місцевих підприємців, була в т.зв. «чорних списках».

«Було відчуття, що мою домівку зробили брудною»

Підтвердженням цього став обшук, який провели у мене в перші дні. На щастя, мене попередили про такий «візит». Коли дізналась про нього від сусідів, відчула себе фізично зле. Для мене дім — сакральне місце, куди я не сильно когось пускала, а тут не просто чужі люди, а вороги. Вони перегорнули все догори дриґом, перефотографували, а в мене було багато грамот, подяк, нагород, пов'язаних з волонтерством, тож можу тільки уявити, в чому б мене звинуватили, якби заскочили вдома. Але все одно було відчуття, що мою домівку зробили брудною, позбавили мене чогось важливого.

Втеча з окупованого міста

Ольга додає, що паралельно з цим вона почала отримувати погрози — і в чат для місцевих бізнесменів, який вела, і на телефон. Та все ж таки їй вдалось не просто не потрапити до рук росіян, постійно змінюючи місця перебування та дотримуючись інших правил безпеки, а й вибратися з окупованого міста.

Та багатьом мелітопольцям, що не встигли чи не змогли евакуюватися, пощастило менше. Через незаконні затримання та викрадення за півтора року від початку окупації лише за офіційними даними пройшло 150 місцевих мешканців, хоча реальна цифра в рази більша. Така сама лише приблизна статистика і щодо майна мелітопольців: наразі підтверджено 500 фактів «націоналізації» квартир та будинків, і ще 550 об'єктів нерухомості.

– Мій будинок чекала така ж доля. Після обшуку зазіхання на нього не припинились, двічі хтось труїв моїх собак (після першої спроби частина домашніх тварин була врятована), під будинком періодично чергувала підозріла автівка, а згодом стало відомо, що в ньому нові «господарі». Звістку про це я отримала восени — приблизно за пів року після того, як виїхала з міста, – говорить Ольга. – В моєму випадку окупаційна влада не діяла за стандартною схемою, коли на будинку вивішують оголошення, що він «безхазяйний», витримують паузу і потім забирають, а просто віддала його комусь зі своїх посіпак. Так робили з майном тих, хто точно не повернеться.

З одного боку — це було боляче, бо мене позбавили дому, моїх речей, адже я навіть не змогла після обшуку повернутися і щось забрати, щоб не ризикувати. З іншого — відчула певне полегшення, бо вже не потрібно було хвилюватися, в тебе вже точно все забрали і ти ніби обнулився. Але все одно болісно відреагувала, коли біля подвір’я спрацювала вибухівка — це був ніби замах на одного з правоохоронців-колаборантів, принаймні так це подали пропагандисти.

У всякому разі ти не можеш бути байдужим до того, що намагаються знищити, зіпсувати те, чим ти жив, місце, де росли твої діти. Наразі я дуже хочу повернутися додому, і впевнена, що завдяки ЗСУ це незабаром станеться. Але капітальний ремонт моєму будинку точно не завадить, щоб позбутися в ньому наслідків «русского мира». Знаєте, що парадоксально, адже я російськомовна українка, яку нібито прийшла «звільняти» армія рф. Так, вона мене звільнила... від мого будинку, від моїх речей, від можливості жити у рідному місті й працювати для його розвитку. Це точно не те, чого я хотіла, як і решта моїх земляків, що постраждали від рук ворога.

Поки є новини з вільної України, є надія на швидке звільнення

Вже рік команда з кількох мелітопольців та запоріжців щоденно створює новинний контент, проводить прямі ефіри з мешканцями та представниками влади, тренінги, робить ролики, що викривають обман з боку російської пропаганди. Все задля того, щоб розповідати Україні про те, що відбувається в окупації, і підтримувати надію тих, хто змушений жити в Мелітополі, чекаючи на неминуче звільнення.

– Одним із перших кроків окупантів у Мелітополі стало захоплення редакцій місцевих медіа та спроба в різний спосіб добитися співпраці журналістів — тут були і пропозиції, і погрози, і викрадення, – згадує Ольга Леонтьєва — керівниця ГО «Патріот». — І я зрозуміла, що для них це важливо, тож ми маємо щось мати на противагу. Тоді всі зосередились на гуманітарній допомозі — забезпечення мелітопольців ліками, продуктами, засобами гігієни, а я написала концепцію медіа-проєкту.

Мені багато хто відмовив, бо вважав, що зараз це не на часі. Але в одній з організацій мою ідею все-таки підтримали. Працювати були змушені швидко — сформувати команду, продумати стратегію та почати працювати. Вирішили використати групу на Facebook «Новини Мелітополя», яка була створена до повномасштабного вторгнення і наповнювалась на волонтерських засадах. Як показав час, це було правильне рішення, бо ми вже на старті мали довіру від земляків.

За словами Ольги, акцент було зроблено на коротких інформаційних повідомленнях, які поширювалися через різні соціальні платформи. Попри відсутність зв'язку з Мелітополем та ризик для місцевих, які передавали дані за межі міста, вдавалось дізнаватись і розповідати про злочинні дії росіян — затримання та викрадення людей, грабунок комунального майна, примусову паспортизацію тощо.

Мешканці Мелітополя чинять опір

Для нас важливо, щоб про мешканців міста не думали лише як про колаборантів, хоча і такі є, але більшість зберігає вірність Україні, і чинить спротив і на другому році окупації. У нас багато активістів руху «Жовта стрічка», збирають і палять пропагандистські газети, розповсюджують листівки із закликами не підтримувати будь-які вибори, організовані росіянами, паспортизацію. Є «Злі мавки» – жінки, які також ведуть власну боротьбу з окупантами.

Новини з вільної України дають надію

Ольга зазначає, що дуже важливим є також «доставляти» в окупацію українські новини, які росіяни намагаються обмежити, натомість пропонуючи лише власну, звичайно, викривлену версію подій. Про це неодноразово їй писали у приватних повідомленнях мелітопольці, зазначаючи, що раз така інформація доступна, Мелітополь точно знову буде українським.

– Раз на місяць ми випускаємо ролики, в яких розвінчуємо створені російською пропагандою фейки та маніпуляції,  — додає Ольга.  — Наприклад, про те, як на початку окупаційна влада заманювала бюджетників та комунальників на роботу високими зарплатами, а згодом суттєво зменшила виплати.

Як росіяни намагаються знищити у місті національну ідентичність — прибирають всі дотичні до історії об’єкти, прибрали з центру навіть пам'ятник Тарасу Шевченку, повернули назви вулиць ще радянських часів тощо. При цьому рівень життя в місті погіршився, зависокі ціни, неякісні продукти харчування та низька якість медичних послуг, постійна загроза життю, адже в місті регулярно трапляються аварії за участю військової російської техніки.

Це таке собі «щеплення» для тих українців, хто може припускати, що росія здатна запропонувати щось хороше. Насправді Мелітополь, який перед повномасштабною війною вийшов на гарний рівень, активно розвивався, наразі повернувся на кілька десятиліть назад. І ми теж показуємо цей контраст, і впевнені, що згодом зможемо не тільки повернутися до попередніх результатів, а зробити місто ще кращим.