РОЗПОВІДІ ПРО СПРАВЖНЮ УКРАЇНСЬКУ ДОНЕЧЧИНУ

Індіра та Наталя. Або, як кажуть самі дівчата, — Інді та Ната. Інді з Маріуполя, рідними містами Нати є Донецьк та Торецьк. Та після початку повномасштабної війни дівчата були змушені покинути свої домівки. Нині вони живуть у Києві й розповідають про рідну Донеччину.

«Разом ми проєкт „Крилаті“ — дві дівчини з Донеччини, які розпочали свою діяльність з любов’ю, з любов’ю до рідного дому, до людей їх оточують і, звісно, що до України».

ЗАРОДЖЕННЯ «КРИЛАТИХ»

Все почалось торік у березні. Інді виїхала з Маріуполя та з батьками дісталась Болгарії. Дівчина болісно переживала все, що коїлось в той час в Україні. Свої емоції Інді виплеснула малюнком: «В нас в Маріуполі був дім зі шпилем, дуже відомий, в центрі міста. Я його намалювала, що він горить. Тому що коли ми виїжджали з Маріуполя, тоді горіла інша будівля, але оце відчуття, коли ти їдеш, і там десь вогонь, ти розумієш, що там можуть бути люди, але тобі треба рятувати і своє життя також. Я намалювала це і написала тоді, що ми вистоїмо, бо над Вільним Азовом сходить сонце».

Дівчина опублікувала малюнок на своїй сторінці в Інстаграм, де його й побачила Ната:

«В мене був абсолютний захват. Це було настільки сильно, принаймні в той момент. Та хоча і зараз. Насправді ця листівка є моєю однією з найулюбленіших. Я написала Інді: „Давай я тобі допоможу, спробуємо продати її тут і всі виручені кошти ми віддамо хлопцям в АЗОВ“».

І вже невдовзі дівчата розробили десять дизайнів листівок — кожної по 5 штук. Усі вдалось продати за один день.

«Тоді стала Ната дуже сильним мотиватором, тому що я кажу, один дизайн намалювати — це все. Він в тебе болить, ти його малюєш. А коли ще [потрібно]… І в нас була така класна концепція, що Ната дає мені тексти, а я їх просто намальовую. Тобто так і склалося потім, що завжди зараз Ната пише тексти, я малюю, і ми якось в тандемі в цьому,» — розповідає Інді.

РОЗПОВІДІ ПРО ДОНЕЧЧИНУ

З того часу минув більш ніж рік. І тепер Крилаті — це не лише про листівки, а й про мистецькі та культурні заходи. І почалось це, як каже Ната, з непорозумінь на блокпостах: «Ми з донецькими паспортами, і коли люди бачать Донецьку область, на жаль, не всі адекватно реагують. Це мій особистий біль, бо я, наприклад, в громадському русі з 2014 року. Я виходила на проукраїнські мітинги ще дуже давно, будучи ще дитиною. І я знаю, що таке боротися за Україну. Я знаю, як це. Кожного разу доводити, що ти українка, що ти хочеш жити у своїй країні. І дуже боляче, коли ти приїжджаєш в Київ і на блокпосту, по суті, представники твоєї держави, за яку ти теж борешся. Так, я не борюсь за неї на фронті зараз, але це була моя боротьба, і вона тривала доволі довго. І коли тобі кажуть, що Донецька область — це погано, бо ви там всі проросійські. Ми не всі проросійські. І був момент, коли я записала Індірі голосове, що я хочу переїхати в Польщу, бо я не бачу сенсу боротись за Україну, в якій не потрібен мій дім. Індіра мені сказала, що це найлегший шлях. „Спробуй розказати людям, можливо, вони просто не знають“».

І саме тоді народилась ідея для першої події у Києві під назвою «Без меж». Це був короткий екскурс в загальну історію Донецького регіону, під час якого дівчата розповідали, що цей край завжди тяжів до України. Але кожного разу, коли він намагався обрати український шлях, під боком була Росія, яка придушувала будь-які спроби. Другий такий захід відбувся вже у Львівській області. І, як кажуть дівчата, нині Крилаті — це про діалог Сходу та Заходу.

«До нас дуже багато корінних львів’ян приходить. Це наша особиста гордість. І вони говорять про своє. І це допомагає знаходити баланс і співіснувати, знаходити точки дотику і далі розвиватись в одному напрямку».

Часто дівчата самі собі ставлять питання, навіщо вони цим займаються, звідки ж береться мотивація розвивати «Крилатих». Індіра каже: «І насправді тут є відповідь. Бо не хочеться, щоб твій дім став буферною зоною якоюсь. Не хочеться, щоб це була якась зона відчуження або щось. Там є своя культура».

РОЗВІНЧУВАННЯ МІФІВ

Важливою складовою просвітницької діяльності «Крилатих» є й розвінчування міфів про Донеччину та її мешканців. Зокрема, дівчата розповідають про проукраїнський рух, культуру та мову.

Міф 1. На Донеччині немає української мови.

«Наші села говорять українською мовою. Так, міста з Російщини, це правда. Переважна більшість людей говорить російською мовою, але, знову ж таки, ми не можемо говорити про всіх».

Міф 2. Всі підтримували росію у 2014 році.

«Насправді це була меншість. В нас були проукраїнські мітинги, в нас одразу з’явились люди, які почали розвивати громадський сектор, особливо після звільнення міст. Це було, ми обирали Україну, просто нас інколи не дуже хотіли чути».

Міф 3. Люди з Донеччини неосвічені

Ната каже: «Я дуже часто насправді чую у свій бік: „Ого, ти така розумна, ти ж з Донецька“. Я відповідаю, що, ми теж ходили в школу, ми вміємо читати, ми вміємо думати, ми такі самі люди. Немає такого, що ми всі народились і пішли на шахту або на завод.. У нас теж була освіта, у нас була культура, і дуже дивно таке чути насправді про свій дім».

«В нас є культура, в нас є класні митці, які виходять з Донеччини, з Луганщини. В нас є пам’ятки. Я не знаю, чомусь люди вважають, що там тільки всі на шахтах і заводах», — додає Інді.

НЕ ДОНБАС, А ДОНЕЧЧИНА

Так само у своїй діяльності дівчатам доводиться пояснювати, чому не варто казати Донбас. Чому все ж Донеччина?

Донбас — це промислова територія, де є, власне, Донецький кам’яновугільний басейн. Він охоплює Донецьку область, Луганську область, частину Російської Федерації, Дніпропетровську область, Запорізьку і дуже-дуже маленьку частину Харківської. Відповідно, це вже не доречно говорити Донбас тільки про два регіони.

Не варто об’єднувати Донецьку і Луганську область в одне. Це два різних регіони, які мають свою історію, які мають свої особливості, які мають трошки інший склад населення в чомусь.

Цей термін Донбас дуже часто використовується в російській пропаганді. Бо це саме та регіональна особливість, де був створений оцей Homo Sovieticus. І зараз Росія цим дуже маніпулює. Народ Донбасу, діти Донбасу, ніби це щось окреме від України. Термін Донбас ніби відділяє автентичну Донеччину і Луганщину від всієї України.

А ще Маріуполь не входить в Донбас. І навіть, якщо говорити про Донецьку область, то вона ж поділена, по суті, на три регіони. Верхня частина — це Слобожанщина, посередині — Донбас, і якщо ми йдемо ближче до моря, то це вже Приазов’я. Тобто, відповідно, навіть сама Донеччина — це не Донбас.

МАЙБУТНЄ «КРИЛАТИХ»

На всьому цьому дівчата не спинятимуться. Вони вже планують і далі розвивати проєкт «Крилаті». Зокрема, хочуть працювати з підлітками та молоддю, які також покинули свої домівки через війну, розповідатимуть про Донеччину та Україну в цілому.

Ната каже: «Я думаю, що з вересня або жовтня ми будемо їздити більше на схід (Дніпро, Харків, можливо Кропивницький), бо там зараз велике скупчення переселенців, і працювати саме з молоддю. Бо в багатьох, все одно, хай там як, є батьки з невизначеними позиціями. І просто цим дітям, підліткам треба пояснити, як це насправді працює, який насправді їхній регіон, яка насправді Україна, яка насправді молодь на вільних територіях, що вони відкриті. Насправді вся Україна майже зараз відкрита для того, щоб спілкуватись, обмінюватись досвідом».

Дівчата прагнуть розвиватись і в інших напрямках. Як каже Інді: «Я думаю, крилаті будуть розвиватися в мистецькому напрямку. Наразі в нас івенти — це не просто лекції, це також і фотовиставки, тобто ми людей погружаємо в цю атмосферу регіону, щоб вони розуміли, що це є. Тому що ми не можемо туди поїхати, але ми можемо передати через фотографії».

І, звичайно, у планах дівчат після перемоги повернутись додому. Інді хоче поїхати до Маріуполя, а також відвідати Крим. А Ната — долучитись до відбудови рідних Донецька та Торецька і врешті спокійно будувати своє життя і молодість у мирній країні.

Авторка — Олена Огоновська
Фото надали Інді та Ната
Слідкувати за проєктом «Крилаті» можна тут