Вбивства, викрадення людей, фільтрація, крадіжка зерна. Наслідки російської окупації для населення на Південному Сході України

«Не залишайте нас самих перед обличчям російських репресій»

Росія не очікувала українського спротиву проти окупації і тому жорстоко поводиться з активістами громадянського суспільства й представниками державності України. Всі, хто виступає проти російської окупації, ризикують бути викраденими, зґвалтованими або піддатися екзекуціям. Зв’язок з вільною Україною свідомо унеможливлюється, а населення, яке залишилося, русифікується. Це – брутальні методи, які ми знаємо вже з 2014-2015 рр. з Криму й окупованого Донбасу. Вони націлені ні на що інше, як на знищення української ідентичності на окупованому Півдні й Південному Сході.

Проаналізував: Маттіа Неллес. Переклала: Олена Константінова

У перші години й дні війни російська армія глибоко просунулася по території України. Передусім на Півдні їй вдалося захопити неочікувано великі території та швидко окупувати такі міста, як Херсон, Мелітополь і Бердянськ. Маріуполь з початку березня опинився в облозі, а в травні місто було захоплено остаточно. Мільйони українок і українців раптово потрапили під російську окупацію. Проте спроби швидкого встановлення окупаційного режиму за сприянням місцевих еліт зазнали краху. Переважна більшість міських і селищних голів, депутатів місцевих рад, журналістів, активістів й активних громадян Південного Сходу відмовилася від співробітництва із загарбником. З того часу вони страждають від російських репресій і швидкого розгортання русифікації.

Викрадення людей як "тактика боротьби зі спротивом"

Уже в перші тижні війни російські окупанти запровадили практику цілеспрямованих викрадень людей. За даними українських організацій із захисту прав людини найбільше постраждали найактивніші діячі громад, міські й селищні голови, депутати місцевих рад, активісти, вчителя та навіть духовенство. В деяких випадках викрадалися навіть члени родин представників органів державної влади або журналістів з метою здійснення на них тиску.

Український Центр прав людини ZMINA збирає відомості про викрадення активних громадян і на сьогодні (станом на 31.05.2022 р.) встановила 196 фактів викрадення людей, з них 65 у Херсоні й 73 у Запорізькій області. Загалом було звільнено 104 викрадених осіб, а десять з них знайшли після викрадення мертвими. Інші 85 осіб знаходяться ще у російському полоні.

Ініціатива Євромайдан SOS зареєструвала навіть понад чотириста випадків викрадення українських громадян. 238 осіб все ще залишаються у російському полоні. «Вони зникли за таких обставин, які вказують на те, що їх викрали російські солдати або служби безпеки. Решту або обмінюють, або відпускають», - пише Олександра Матвійчук з Центру Громадянських Свобод.

Такі правозахисні організації, як ZMINA, концентруються передусім на фіксації випадків викрадення громадян, які чинили активний спротив окупантам. Фактична кількість викрадених осіб, імовірно, є набагато вищою. Мелітопольський міський голова Іван Федоров, якого було викрадено й звільнено за обміном, казав наприкінці травня про 500 викрадених людей у його місті. Голова Запорізької ОДА Олександр Старух говорив наприкінці травня, що в області зафіксовано 300 підтверджених випадків викрадення людей. За думкою Старуха, фактична кількість може, ймовірно, сягати тисяч. Більшість цих людей викрадали на декілька днів.

Ще до початку квітня громадяни організовували на окупованих територіях демонстрації проти загарбників. Їх розганяли із застосуванням грубої сили, а організаторів російська служба безпеки й національна росгвардія ув’язнювали й залякували. З квітня спостерігалося значне зниження протестів у Херсонській і Запорізькій областях. Адже публічні масові демонстрації стали занадто небезпечними.

Майже повна відсутність відомостей про точний масштаб терору на Південному Сході

Масштаб російського окупаційного терору став зрозумілим тільки після того, як провалився наступ російських військ на Київ й агресори вимушені були відступити. Як повідомляє Генеральна прокуратура України, тільки в Київській області було вбито понад 1 000 цивільних осіб, з них 75 відсотків шляхом цілеспрямованих страт. Очевидно, зґвалтування також є інструментом російських агресорів. За даними Генеральної прокуратори, вже налічується багато десятків випадків у Чернігівській, Сумській і Київській областях. Уповноважена з прав людини Людмила Денісова, яку Верховна Рада нещодавно відправила у відставку, заявила на українському телебаченні про 400 випадків, які їй стали відомі.

На запитання, чи відрізняється російська окупація регіонів навколо Києва та на Півночі України від окупації на Південному Сході, правозахисниця Надія Добрянська відповіла: «У нас просто недостатньо відомостей про те, що там відбувається. Надзвичайно складно отримати доступ до інформації. Проте на початку агресії ми чули про перший випадок зґвалтування російськими військовими в Херсоні». Вона додає: «Я думаю, що почуємо ще багато гіршого, коли будуть звільнені ці території. Те ж саме, що ми побачили в Чернігівській, Сумській і Київській областях».

Руйнування та вигнання

Маріуполь під час війни. Фото: Євген Сосновський

Маріуполь став символом російської агресії та загарбницької війни Росії проти України. Там російська армія застосувала практику безщадних воєнних дій, метою яких було виключно повне знищення портового міста. Масштаб руйнувань уже добре задокументовано. Відкритим залишається питання, скільки людей загинуло від жорстокої облоги й штурму міста. Супутникові фотографії свідчать про нові великі могили для масових поховань, які були підготовані російськими солдатами.Маріупольська міська рада й один із радників Маріупольського міського голови заявили нещодавно, що крім 5 000 осіб, похованих співробітниками міських комунальних служб ще до середини березня, російські окупанти поховали згодом ще 16 000 людей.

У майже повністю зруйнованому місті можуть залишатися ще близько 100 000 людей. Максим Бородін, депутат Маріупольської міської ради й активіст, який вимушено покинув місто, зображує важкі умови життя людей, які залишилися: «Місто повністю зруйновано й стало непридатним для життя. Люди, які залишилися, зазнають страждань і російських репресій». Максим Бородін каже, що медичного забезпечення у місті немає, немає повністю функціонуючої лікарні, немає електроенергії, води, каналізації та опалення. В середині травня Маріупольський міський голова Вадим Бойченко застеріг, що Маріуполю погрожує епідемія холери, яку може спричинити отруєння ґрунтових вод від розкладання багатьох мертвих тіл.

Бородін каже: «Це – чисте божевілля. Для того щоб переїхати з одного району міста до іншого, потрібно отримати пропуск, який видається тільки після контролю або за хабар». Аби взагалі мати змогу отримати гуманітарну допомогу від окупантів, людям потрібно реєструватися та проходити перевірки.

Щоденно відбуваються арешти, людей вивозять з міста до фільтраційних таборів. Колишня Уповноважена з прав людини Людмила Денісова наприкінці травня заявила, що в таких таборах у Донецькій області перебувають понад 4 000 осіб, переважно чоловіків. Бородін повідомляє також, що в таких таборах було ув’язнено двох його друзів, які на машинах допомагали евакуювати цивільне населення.

Багато людей було вивезено з окупованих територій до Росії. Президент Зеленський повідомив, що росіяни примусово депортували бл. 500 000 осіб. Сама Росія заявляє про понад мільйон «евакуйованих» українок й українців. За даними Людмили Денісової, до Росії було вивезено понад 200 000 українських дітей. Деяким з українських громадян вдалося втекти з Росії до ЄС через Естонію. Багато сімей було розподілено по території Росії. За даними радника Маріупольського міського голови Петра Андрющенка, понад 300 мешканців Маріуполя примусово депортували до Владивостока. Не маючи власних грошей, вони вже не зможуть дістатися Європи.

Місцеві еліти відмовляються від співпраці

Поряд з місцевими активістами російські репресії сфокусувалися передусім на місцевих головах, старостах і депутатах. Москвичова каже, що «їх викрадають і піддають тортурам, аби примусити їх до співпраці. Багато з них і досі залишаються зниклими безвісті». ZMINA зафіксувала викрадення 75 міських і селищних голів і депутатів місцевих рад. 30 з них залишаються зниклими безвісті. Серед них міський голова Голої Пристані Олександр Бабич і заступник міського голови Енергодара Іван Самойдюк у Запорізької області. Обидва вже два місяці знаходяться в незаконному російському полоні.

44 міських і селищних голів і старост, викрадення яких було зафіксовано організацією ZMINA, було звільнено. А старосту села Мотижина Ольгу Сухенко після відступу російських військ знайшли у масовому похованні мертвою та зі слідами тортур.

Викрадення та жорстоке залякування українських міських і селищних голів і старост допоки не надало очікуваних результатів. На окупованих територіях Півдня та Південного Сходу України місцеві органи влади й депутати відмовляються від співпраці з російськими окупантами.

Прихильність місцевих і селищних голів до України здивувала деяких спостерігачів, які виходили з «проросійських настроїв» на Півдні й Південному Сході. Фактично росіяни розраховували на те, що місцеві еліти підуть на співпрацю з ними. Вони стали жертвами власної пропаганди й очікували, що російськомовні українки й українці вітатимуть їх як «визволителів». Цього не відбулося, і це пов’язано з тим, що українських громадян глибоко обурила загарбницька війна Росії. До того ж саме обрані голови змогли за вісім років відчути переваги реформи децентралізації, яка послідовно передавала повноваження та бюджетні кошти на місцевий рівень. Нікого не захоплювала перспектива стати частиною централізованої авторитарної системи Росії, яку вони спостерігали в Криму або у безпосередньому сусідстві з окупованим Донбасом.

Внаслідок цієї відмови майже всіх міських і селищних голів було зміщено з посади. Багато хто з них покинув окуповані території, як і численні активісти. Голова Херсонської обласної військової адміністрації заявив наприкінці травня, що з Херсонської області виїхало 50 відсотків населення. Те ж саме повідомляється про окуповані території Запорізької області.

Колабораціонізм завгоспів і другорядних місцевих політиків

Попри відмови суттєвої частини місцевих еліт від співпраці з окупантами є також і деякі представники, які йдуть на колабораціонізм. Це стосується передусім прихильників колишньої партії «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ). Українська сторона називає колаборантів «ґауляйтерами» й «місцевими фріками». Найвідомішим колаборантом став Володимир Сальдо, колишній скандальний депутат Верховної Ради, якого у 2015 р. не було обрано на пост Херсонського міського голови. Після викрадення та зміщення обраного Мелітопольського голови Івана Федорова росіяни на його місце призначили Галину Данильченко, яку місцеві експерти називають непопулярною депутаткою від ОПЗЖ. У Бердянську очільником окупаційної адміністрації призначили нікому невідомого Олександра Сауленка, який за даними Генеральної прокуратори України до цього часу працював завгоспом.

Русифікація окупованого Південного Сходу

Після захоплення репресії супроводжувалися роботою машини російської пропаганди й нав’язуванням русифікації. Одразу ж через декілька годин після потрапляння цих територій під російський контроль окупанти почали замінювати українські ЗМІ російським пропагандистським телебаченням і радіо, відключати Інтернет і телефонний зв’язок або брати їх під контроль. Один з головних слоганів окупантів на Південному Сході: «Регіон вже більше ніколи не перейде під контроль України». У багатьох містах і селах рубль уже став основною валютою.

Замість того, щоб зменшувати страждання та задовольняти потреби цивільного населення, окупанти змінюють українські таблички з назвами міст і сіл на російські та супроводжують їх лозунгами «Назавжди Росія». В деяких містах, наприклад у Генічеську Херсонської області, повернули навіть пам’ятники Леніну, майже на всіх адміністративних будівлях виставили російські прапори.

Президент Путін підписав указ, який уможливлює видачу російських паспортів українським громадянам на нещодавно окупованих територіях Південного Сходу, як це відбувається на Донбасі з 2019 р. Декілька днів потому було підписано ще один указ, який запроваджує спрощену процедуру видачі російських паспортів дитям-сиротам. До сьогодні залишається невідомим, скільки українок й українців скористалися цією можливістю. Спротив, який зустрічають окупанти, є дуже потужним, великою є і загроза того, що з видачою паспортів може бути пов’язана і можлива примусова мобілізація до армії.

Русифікація всієї шкільної освіти

Крім пропаганди, символіки й можливої видачі паспортів, російська окупація передбачає і швидку русифікацію української системи шкільної освіти. За словами Людмили Денісової, колишньої Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, допоки «адаптація» до «російських навчальних планів» у школах стосується лише трьох предметів: російська мова й література, російська історія та математика.

Окупаційні війська організовують також і зустрічі з учителями з метою примушення їх до співпраці. За даними Денісової, «інакодумцям погрожують негативними наслідками» − від фільтраційних таборів до скорочення гуманітарної допомоги. Проте більшість управлінь освіти й директорів шкіл також відмовляються від співпраці з окупантами й переходу до викладання за російськими навчальними планами. Після надзвичайного тиску й випадків викрадення численні директори шкіл покинули свої посади й виїхали з окупованих територій.

28 березня було викрадено Ірину Щербак, керівницю Управління освіти Мелітопольської міської ради, після того як вона відмовилася від співпраці з окупантами. Після викрадення Ірина Щербак зникла. Було викрадено й затримано на багато днів чотирьох директорок мелітопольських шкіл, які також демонстративно відмовилися від співпраці. Сьогодні майже немає відкритих шкіл і дитячих садків, а батьки не пускають більшість дітей до шкіл і залишають їх вдома.

Петро Андрющенко, радник Маріупольського міського голови, повідомляє, що окупанти цілеспрямовано ходять по бібліотекам і школам і знищують українські книжки, які вони оголошують екстремістськими. До цього належать книги з української історії та літератури. Спосіб дій окупантів на Південному Сході України відповідає зразку, відомому вже по Криму й Донбасу. З 2015 р. всі елементи української державності систематично видалялися з громадського життя та шкільної освіти, а українська мова більше не викладається. Все це має на меті знищення української ідентичності.

Викрадення та продаж зерна до Росії

Фотографії російських мародерів з Київської області стали відомими на весь світ. Викрадали все: гроші, телевізори, автомобілі, пральні машини тощо. Точної інформації про фактичні масштаби російського мародерства на захоплених територіях Південного Сходу України немає, а це – важливий сільськогосподарський регіон, в якому вирощуються зернові культури й овочі та фрукти, які постачаються на український ринок.

На початку травня міжнародні ЗМІ повідомляли, що до Росії було вивезено найсучасніші трактори й інше обладнання вартістю на багато мільйонів євро. Наприкінці травня російське державне інформаційне агентство ТАСС заявило, що окупована Росією Херсонська область розпочала «експорт» зерна до Росії. Вже багато тижнів представники України кажуть про великомасштабні крадіжки зерна росіянами. За словами Президента Володимира Зеленського, Росія на окупованих територіях вже вкрала третину з 1,5 мільйонів тон врожаю зернових. Крім того, війна не дозволяє експортувати морем 20 мільйонів тон зернових з вільних територій України.